Овсянніков подивився на неї довгим уважним поглядом, потім зиркнув на папочку, яку вона імпульсивно притисла до грудей, і мовчки відчинив перед нею задні дверцята машини.
Вона не опиралася. Ззаду — так ззаду.
Овсянніков мовчав. Клавка дивилася в його коротко стрижену потилицю і теж мовчала.
Їм не було про що розмовляти, проте було про що подумати.
Клавка відзначила про себе, що вона спокійна. Аж надто спокійна. Це від перевтоми? Чи так і повинна себе поводити Персефона?
Де та Клавка, яка тремтіла з кожного приводу, від кожного погляду? Яка по сто разів прокручувала в голові діалоги з людьми, переживаючи за свої слова? Де та, колишня, Клавка, що постійно смикала задирки на пальцях у страху, щоб про неї хтось чогось не подумав?
Та Клавка сьогодні зайшла в кабінет «Аїда», а ця, нова Клавка вийшла з нього Персефоною… Ну, якщо й не Персефоною, то принаймні майже Персефоною.
Ця думка трохи розвеселила Клавку.
…Тим часом у фойє Клубу літераторів збиралися письменники, повертаючись з обіду, — хто парами, хто по одному.
Клавка глянула на список доповідачів вечірнього засідання, видрукуваний однією з машиністок:
Забіла
Глухенький
Серпілін
Іван Ле
Натан Рибак
Усенко[55]
Вона подумала: непогано було б послухати Забілу та Івана Порфировича.
Наталя Львівна, очевидно, говоритиме про Хазіна[56], члена Харківської письменницької організації, якого порівнюють із Зощенком. Він примудрився опублікувати своє гумористичне оповідання у сумнозвісному журналі «Ленінград» і стати разом зі своїм твором об’єктом критики Жданова. Наталі Львівні доведеться покритикувати Хазіна, щоб захистити честь Харківської організації. Як же інакше? Така установка партії, це не жіноча справа — виводити на світ божий чиїсь гріхи. Он усі чоловіки на попередніх засіданнях як уміють, так і виконують настанову Жданова про те, що «хто не критикує — той останній боягуз, який заслуговує тільки на презирство».
Клавка не читала нічого з творчості Олександра Абрамовича, зате добре пам’ятала його прізвище, оскільки воно було у переліку тих, «хто з тих чи інших причин не потрапив в основні списки». Навпроти його імені чиєюсь рукою було дописано «погиб в Отечественной войне». А потім виявилося, він живий. Повернувся з війни з орденом Червоного прапора. У цьогорічних списках він числився як поет у Харківській організації, жив у знаменитому письменницькому будинку «Слово»[57] по вулиці Покровського, 9, у домі, який був предметом заздрощів ролітівців: свого часу, у 20-х, на нього якраз вистачило коштів, щоб здійснити грандіозний проект, а на першу будівлю РОЛІТу — ні…
Клавка дивувалася, чому жоден з чоловіків Харківської організації не визвався на цю невдячну справу — критикувати Хазіна, а зіпхнули її на жіночі плечі. «Наталю Львівно, тримайтеся!» — побажала письменниці Клавка і продекламувала подумки її дитячий віршик, що, як їй здавалося, пасував до нинішньої ситуації:
Коли почалося засідання і стала виступати Наталія Львівна, Клавка зробила вигляд, що несе якийсь папірчик Єлизаветі Петрівні, а сама вмостилася біля неї на порожнє крісло, якраз біля проходу.
— Товариші, якби стороння людина посиділа на нашому Пленумі, така людина, яка не знає нинішнього стану української літератури, яка не знає, які книжки вийшли з друку, які рукописи вже зараз написані, — така людина могла б скласти таке уявлення по нашому цьому Пленуму, що в нашій українській радянській літературі зараз зовсім нема позитивних літературних фактів…
Наталя Львівна хвилювалася. Клавці стало її шкода: зараз їй доведеться відмовитися від своєї манери «а ля Максим Тадейович» і вилити чарчину дьогтю у свою бодню меду компліментів, які вона щедро виголошувала на адресу письменників-харків’ян — Костя Гордієнка та інших.
Клавка нетерпляче чекала, коли вже це почнеться: на репутації Харківської організації була серйозна чорна пляма, і зараз годиться суворо засудити поведінку молодшого товариша.
Єлизавета Петрівна сиділа поряд і барабанила пальцями по бильцю дерев’яного стільця. Паралельно вона хилитала правою ногою, закинутою на ліву — так вона завжди робила, коли хвилювалася. Оскільки стільці були з’єднані по чотири вкупі, то Клавчин теж гойдався і вона ніяк не могла зосередитися на виступі Наталії Львівни.
55
Павло Матвійович Усенко (1902–1975) — поет, журналіст, засновник літературної організації «Молодняк».
56
Олександр Абрамович Хазін — український та російський поет, прозаїк, естрадний драматург. Писав російською мовою.
57
Елітний житловий будинок письменників у Харкові, зведений кооперативом літераторів в кінці 1920-х рр.