Вона повісила сумочку на бильце чавунного парканчика і стала поправляти на голові валики «Вікторі Ролз». Довелося, звичайно, встати раніше і попрацювати зі щипцями, зате настрій тепер був значно кращим. Ефектна зачіска має відводити увагу тих, хто на неї сьогодні дивитиметься, від її скромного вовняного костюмчика — ще маминого, — двічі перешитого на більш-менш модний манер, оверлоченого на рукавах і з непомітною для стороннього ока, проте відчутною для Клавки заштопаною дірочкою під пахвою.
Вона поправила зачіску, взяла в руки сумочку, але все ще вагалася: куди йти? Відразу на Пленум чи ще забігти до Єлизавети Петрівни? З учорашніми новинами вона самостійно впоратися не могла.
До Прохорової! — вирішила Клавка і помчала у підворіття, що вело на Чапаєва. Але на вулиці вона різко загальмувала. Їй здалося, що за нею стежать.
Вона озирнулася навкруги — нікого. «Тепер, — сказала вона собі, — стежитимуть чи не стежитимуть, а тобі ввижатиметься завжди!»
Перед Клавкою в уяві постало обличчя Олександра Сергійовича. «Клавочко, ну навіщо ви… тобто ти… побігла відразу все розповідати Єлизаветі Петрівні? Це ж наша таємниця!» — почула вона солодкий голос.
Вона розвернулася і попрямувала в протилежний від РОЛІТу бік: по Чапаєва до вулиці Франка, а тоді — вгору, на Ворошилова, 3.
В машбюро вона прийшла знову першою. Тут її знайшов Іван Леонтійович[60] з сьогоднішнім списком доповідачів — на весь день.
Клавка сіла за машинку.
«Хто там у нас сьогодні?» — запитала вона себе.
Перший — Козланюк. Це в нас Львівська організація, пройдеться по своїх — Карманському, Рудницькому[61], Петльованому, мабуть, не обмине Яновського і Сенченка. Рильського не посміє. А похвалити? Похвалить, наприклад, Гончара.
Другий? Другий — Гойда[62]. Це із Закарпатської організації, йому годиться покритикувати Потушняка[63] за «ідолопоклонство перед заходом».
Третій — Гольдфайн — виступатиме від єврейських російськомовних письменників. Цей товариш без комплексів: треба покритикувати — покритикує за милу душу! Вчора обіцявся розказати на трибуні, як Рильський під час війни видавав Чупринку і Олеся у Москві.
Четвертий — Здоренко — від молодих. О, цьому товаришеві нічого не вартує потоптатися по авторитетах, причому в брутальній формі!
П’ятий — Козаченко — також триматиме лінію молодих. Цікаво, як він виправдовуватиметься з приводу того, що спершу хвалив роман Яновського, а от тепер чомусь різко змінив думку?
Шостий — Сєвєров[64] — виступатиме від російськомовних письменників. Цей «топтатися» не буде, хіба що обійдеться кількома формальними фразами.
Далі сьомий — хто? Тичина. Як — Тичина? Знову? Вчора Клавка чула у фойє, як йому дорікали за те, що він «забув» покритикувати колег, але той відповідав з дитячою наївністю: «Та я ж не читав їхніх творів!»
Так. Далі Гавриленко — восьмий. «Харків на дроті». Тут усе ясно: йому треба знівелювати виступ Забіли.
Голованівський[65] — дев’ятий. Буде помірним.
Десятий. Копиленко[66]. Очевидно, висловить офіційну позицію Спілки. Йому «крутити» не можна: він також «ваплітянин».
Малишко — одинадцятий. Від цього «самурая» можна чекати все що завгодно.
Далі — Первомайський, взірець комуніста: триматиме лінію партії.
Яновський — тринадцятий… Нещасливе число.
Стебун. Тут усе ясно. Йому роман Яновського відразу не сподобався.
І п’ятнадцятий… Баратинський. «Баратинський? — затнулася Клавка. — Ну-ну!»
Згадавши підслухану позавчора розмову молодих авторів, вона зрозуміла: він активно взявся за те, щоб пропхати себе в літературне середовище. І він не пропустить цієї можливості, навіть ціною паплюження тих людей, яким навіть у підметки не годиться.
Але і цей факт не збив її з пантелику.
Тепер у Клавки починається нове життя.
І на все, що зараз відбувається у Спілці, вона дивитиметься відсторонено, а не так, як дотепер. Скоро вона — подобається їй це чи ні — стоятиме по інший бік барикади…
…Клавка перевірила свої валики на голові — чи все в порядку? Валики були на місці…
…Навряд чи вона тепер працюватиме секретаркою. З її освітою, досвідом, а головне — становищем у суспільстві — їй пасуватиме робота редактора товстого журналу. Або видавництва.
Правду кажучи, майбутня роль дружини номенклатурного посадовця не на жарт тривожила її. Надто швидко все сталося, надто все швидко, — шкодувала вона. Якби ще трохи часу, аби вона звиклася з думкою про кардинальну зміну життя!
61
Рудницький Михайло Іванович (1889–1975) — літературний критик, літературознавець, поет, перекладач, дійсний член НТШ, доктор філософії.
66
Олександр Іванович Копиленко (1900–1958) — прозаїк, дитячий письменник, критик. Вояк Армії УНР, член літературних об’єднань «Плуг», «ВАПЛІТЕ», «Пролітфронт».