Беккер почухав вказівним пальцем кінчик носа, потім скерував палець на Тоні Вуста й махнув ним, немов диригентською паличкою, якою задавав ритм своїм словам.
— Точно. Борис Людлов. Це ім'я він згадував кілька разів. У зв'язку з чим — не пригадую. Стривайте, він відгукувався про того чоловіка недобре. Кілька разів навіть казав «цей клятий Людлов»… Точно, Борис Людлов! Я пригадую дуже добре.
Це було справді дещо. Зв'язавши його слова зі свідченнями Гудрун, вже можна було змоделювати злочин. Тоні був готовий перевірити алібі Тіттенкралле у ніч убивства.
Звичайно, Тіттенкралле міг дати бездоганне алібі. Зрештою, він же професіонал. Проте попередні судимості за заподіяння тілесних пошкоджень свідчили не на його користь. Як-не-як, а Маркус Бергер був побитий до смерті. А Тіттенкралле побив уже кількох чоловік так, що вони вижили лише завдяки реанімації. Може, навіть, характер травм, заподіяних Маркусові Бергеру, подібний до травм інших жертв Тіттенкралле.
І все ж цього було замало.
Тоні майже виключав можливість того, що Людлов сам розправився з Маркусом Бергером. Таке він доручав робити іншим.
— А інших імен він не згадував? Наприклад, Тіттенкралле?
— Ви що глузуєте?
— Це, звісно, кличка[3]. Насправді того суб'єкта звати інакше. Проте під справжнім ім'ям його навряд чи хто знає. Справжнє ім'я його Петер Грунд, але я певен, що навіть мати — якщо він її має — називає його Тіттенкралле.
— І як тільки вигадують таке казна-що!
— Із трьох спроб не вгадаєте! Вони обидва розсміялися.
— Чому ви мене про це запитуєте, пане комісаре? Яке відношення мають ці люди до смерті Маркуса?
— Це звичайний порядок слідства. Я повинен ставити запитання. Чи відомо вам, щоб хтось погрожував Маркусу Бергеру? Шантажував його?
Франц Беккер похитав головою.
— Щодо цих сутенерських справ — ні, тут я справді нічого не знаю.
— Розкажіть мені про ваше сімейне життя. Адже Маркус Бергер бував у вас досить часто. Він і вас запрошував до себе? Він умів готувати? А яку музику він любив? Яка у нього була квартира? Про що ви балакали? Я маю на увазі, чи були теми, якими він особливо цікавився?
— Авжеж, він запрошував і нас до себе. Вдома у нього завжди був ідеальний порядок. Спитайте мою дружину. Усе виглядало зовсім не так, як уявляють собі холостяцьке помешкання! Скрізь цілковитий порядок. Та й скнарою він не був. А як умів готувати! У моєї дружини очі на лоба лізли! Просто неймовірні наїдки. Китайські страви і таке інше. Я, власне, не шанувальник китайської кухні. Мені весь час здається, що в тих ресторанах подають пацюків або дощових червів — ха-ха-ха! — але коли готував Маркус, то це було справді подією. Ми охоче його провідували. І він, було видно, залюбки приймав і пригощав нас у себе. Про що ми балакали? Ну, про футбол, звичайно. Ми обидва любили спорт. Раніше я й сам займався боксом. Тепер уже не займаюсь. Ото тільки сиджу перед мигтючим ящиком та дивлюся на інших.
А Маркус полюбляв теніс. Кілька разів я ходив з ним на корт. Партнер з мене був нікудишній — бо він грав просто чудово! Двічі на тиждень вправлявся зі своїм тренером. Він міг би зробити кар'єру професіонала, коли б захотів. Але його більше цікавили поважні справи — бути представником фірм, що продають ліки.
Беккер запитливо подивився на Тоні Вуста. Той посміхнувся.
— Якби він став професіональним тенісистом, то, можливо, ще був би живий. Але не забувайте, що він не був представником фірм, які продають ліки. Він був шантажистом і сутенером.
— Пане комісаре, ви дозволите мені біля вас підсісти? Хоч я тоді й повелася так погано щодо вас?
Ріта Беккер принесла собі стільця й сіла навпроти Вуста.
— У мене все ще болить душа, навіть коли це правда. Боже мій, знали б ви Маркуса! Золотий був хлопець. Лише таким я його пам'ятаю. Чудовий молодий чоловік. Та ви вже чули про нього від Франца. Він не мав ніяких вад. Я й досі не вірю в те, що ви мені розповіли про нього. Вести подвійне життя — вести таке подвійне життя — я просто не уявляю, щоб хтось був здатен на це. Чи, може, він був шизофреніком? Недавно я бачила передачу про таке по телевізору. Роздвоєння особистості. Може, він теж був хворий?
— Ні, я не думаю. Те, що ви бачили по телевізору, стосується багатьох, але не Маркуса Бергера. Він діяв цілком розумно, з холодною розважливістю, думаючи про вигоду. Оскільки він уже мертвий, то навряд щоб якийсь психіатр узявся за цю справу. Йдеться, зрештою, не про визначення вини. Я хочу притягти до суду лише його вбивцю. Тепер скажіть мені ще, будь ласка, де квартира Маркуса Бергера. Мені б хотілось її оглянути.