Найгіршу серед шахових образ він приберігав для тих, хто наважувався оспорювати його першість: він величав їх слиньками. Я неодноразово намагався вмовити його розіграти зі мною партію. Він ухилявся з незмінною посмішкою:
— Обговоримо це років за десять. Як станеш гравцем. Іди вправляйся з Імре чи Володимиром. А як вони перестануть у тебе вигравати, повертайся до мене.
Я годинами спостерігав за його партіями, занотовуючи кожен хід та ставлячи запитання. Леонід був натхненний гравець і не потребував ані дошки, ані фігур. Він грав у голові. І стверджував, що знає напам’ять 287 найкорисніших партій та кількасот кращих дебютів й ендшпілів. Дивно, що не підрахував ретельніше, бо був надточний. Він запам’ятовував кожен хід, пригадуючи аналогічну серію розмінів[120] зі, скажімо, якогось іменитого турніру; запитував себе, як би вчинили за такої ситуації його безперечний кумир Алехін, що носив у голові понад тисячу партій, проти якого він мав честь зіграти тричі, не вигравши жодного разу, чи чемпіон чемпіонів Ботвинник, що так само завжди його перемагав. Якось я поверхово спостерігав за партією, не розуміючи доброї половини. Леонід, зауваживши мою розгубленість, розклав фігури:
— Ось. Це легка партія. Ти маєш поставити мат за чотири ходи.
Він залишив мене віч-на-віч із власною жалюгідністю. Приєдналися Павло й Віржиль. Ми намагалися знайти саме той очевидний розв'язок. Упевнені, цього разу він помилився.
— Він сказав, у чотири ходи? — поцікавився Віржиль.
— Варіантів — хоч греблю гати. Ми що, схожі на ідіотів? — додав Павло. — Він з тебе покепкував.
— Піди спитай у чемпіона, як він це зробить у чотири ходи, — запропонував Віржиль. — Я от стверджую, що це неможливо. За п’ять — припустимо, але не за чотири.
— Він саме грає.
— А мені начхати, — відповів Павло. — Уже ціни собі не складе?
Я насмілився потривожити його під час партії зі студентом — щойно Леонід зробив хід і натиснув кнопку годинника.
— Леоніде, а ти впевнений, що не помилився? Неможливо поставити мат у чотири ходи. Зі мною всі згодні.
— Що, вже не можеш почекати? Я ж казав тобі: ніколи не відривай гравця від партії. За винятком пожежі в Клубі. Колись ми додавали «чи як німці атакуватимуть». Небезпеки не видно? Тож не діймай мене!
Я стежив за партією. Судячи з напруженого обличчя, його молодий супротивник був у безвиході. Час від часу він кидав оком на стрілку годинника, що наближалася до визначеного порогу — XII. Він глибоко зітхнув, закивав головою, наче вона йому була зайва, та скинув свого короля.
— Браво, — пробурмотів він писклявим голосом.
І простягнув руку Леонідові, той потис кінчиками пальців.
— Жакі, — крикнув останній, — принеси пляшку «Кот-дю-Рону». Мосьє пригощає. Не бажаєте келиха, юначе? — додав він.
— Ні, дякую.
— Як вам завгодно, — мовив Леонід, хильнувши повного келиха.
Спорожнивши одним хилом перший, він налив другий. Потім, масуючи собі поперек, повернувся всім тілом і вшанував наш столик своєю компанією.
120
Розмін — хід у шахах, під час якого відбувається обмін на таку саму або рівноцінну фігуру супротивника.