— А ось де грошики, і ніхто в мене їх не відбере.
Якщо слово «бонвіван»[25] і мало якийсь сенс, то це було точно про дядечка Маркюзо. Він час від часу повторював, що повернеться до рідного краю та відкриє свою справу в Орійяку чи Сен-Флурі. Але Мадлен, його огрядна дружина, не мала ані найменшого бажання туди повертатися. До того ж троє їхніх дітей уже облаштувалися в паризькому регіоні.
— Ми ще вдосталь нанудьгуємося на кладовищі, не варто хоронити себе живцем. Цілком достатньо їздити туди у відпустку.
До Маркюзо практично все надходило з Канталя. Їхній знаменитий трюфад[26], до якого подавали ковбаски з Керсі, був до того щедрий, що ви наїлися б щонайменше дні на два. А антрекот із яловичини по-салерськи приваблював відвідувачів аж із віддалених околиць. Тітонька Маркюзо була чудова господиня. Страви дня в неї завжди смакували по-домашньому. А заманливий запах з її кухні спокушав вас зайти. Навіть ресторанні критики присвятили закладу цілих три статті, що надалі красувалися в золотавій рамочці поруч із меню. Про уродженців Оверні шириться дурна слава, але подружжя Маркюзо було винятково добродушне. Вони не вираховували порції та заборгованості; якщо ж останні накопичувалися за цілий місяць, то беззастережно мали бути погашені на початку наступного, щоб відвідувач не втратив право ласувати в бістро. Горе ж було тим порушникам порядку, які до всього ще й замислили змінити заклад, бо овернський бездротовий телеграф хутко нагадував їм про знехтувані зобов’язання.
За баром починались володіння Маркюзо. А ось залом із терасою завідував Жакі. Він гасав з ранку до ночі, приймаючи замовлення; на ходу закидав їх на приготування дядечкові Маркюзо; укладав на тацю купи тарілок, склянок і пляшок, при цьому жодної не розбивши; бездоганно накривав на столи; безпомилково вів рахунки в голові; завжди усміхнений, завжди уважний, і це приносило йому солідні чайові. Жакі мав у житті лише одну пристрасть — футбол. Усім серцем уболіваючи за команду «Стад де Реймс», він автоматично ненавидів «Рейсінґ Клуб де Франс»[27], що його величав «клубом гомиків» — найсильнішим, на його думку, образливим висловом. І весь світ обертався довкола цього протистояння, що розділяло людей на два табори. Фонтен, П’янтоні та Копа[28] («зрада» останнього нелегко далась Жакі) були його героями, і жартувати з них не вартувало. Коли улюблена команда програвала «Рейсінґу» чи мадридському «Реалу», то був справжній день скорботи: ніхто не смів і словом прохопитися, навіть уболівальники злощасного «Рейсінґу», які, до речі, були в більшості. Самі розділяв пристрасть свого друзяки до «Реймсу». Саме тому він і грав у настільний футбол «червоними», а коли з легкістю вигравав, мовчки, зневажаючи невдах, брав із попільнички монету у двадцять сантимів і кидав її до розмінного автомату, щоб повернути собі франки. А коли він був не в гуморі й до виграшу доводилося докладати зусиль, то підкреслював перемогу вигуком «“Реймс” вас усіх порве!».
«Бальто» було величезним бістро на розі двох бульварів. На авеню Данфер-Рошро виходили прилавок із тютюном, столи з кікером, пінболи та музичний автомат, а на бульвар Распай — ресторан на шістдесят персон. Одного разу я помітив, що поміж дальніми столиками за зеленою оксамитовою портьєрою приховано двері. У тому пасажі періодично зникали немолоді чоловіки… і ніхто ніколи звідти не виходив. Це мене неабияк заінтригувало. Я часто запитував себе, що б то все могло означати. Але заглянути туди не наважувався. Жоден із гравців у кікер нічого не знав. Довго я цим не надто переймався і, коли бістро було досить залюдненим, нічого не замовляючи, з книжкою влаштовувався на сонячній терасі. Жакі мене не чіпав. Якось він помітив моє розчарування програшем «Реймсу» у фінальному матчі з «Реалом». З того самого дня він став більше цінувати мене як клієнта. На той момент «Бальто», родина Маркюзо, Ніколя, Самі, Жакі та завсідники бістро стали мені другою родиною. Я проводив там достобіса часу. Проте додому слід було повертатися до повернення мами з роботи. Щовечора я прибігав заледве перед сьомою, щоб устигнути порозкидати на столі підручники й зошити. А коли вони з татом приходили, мама заставала мене по вуха в навчанні. На жаль, траплялося, що вона поверталася раніше за мене. І тут доводилося запевняти її, що я чесно працював у Ніколя. Брехав я так майстерно, що й сам у це вірив.
25
Бонвіван (
27
«Стад де Реймс» («Stade de Reims») — французький футбольний клуб з міста Реймс; «Рейсінґ Клуб де Франс» («Racing Club de France») — французький спортивний клуб різних видів спорту, заснований у Парижі.
28
Жуст Фонтен (нар. 1933), Роже П’янтоні (нар. 1931) и Раймон Копа (нар. 1931) — знамениті французькі футболісти, які свого часу грали за «Стад де Реймс». Р. Копа 1956 року пішов із «Реймсу» в команду «Реал Мадрид» («Real Madrid Club de Futbol»), хоча 1959 року повернувся.