Делегація Верховної ради взяла штурмом єдине на весь аеровокзал відчинене віконце довідки, де їм не надто зраділи. Висока молода жінка в уніформі «Ер Франс» із вовняної саржі зеленувато-синього кольору, куртці зі вставками та фетровому береті сховалася за байдужою усмішкою. Двоє слуг народу мали якесь уявлення про французьку, проте вона неприховано вдавала нерозуміння.
— Ви звернулися до «Ер Франс», а не до турбюро, — відповіла вона, не зводячи своєї дражливої усмішки.
— Де бути турбюро?
— Цієї пори воно зачинене. Пошукайте на Єлисейських Полях.
— Ви дзвонити Єлисейські Поля.
— Можете скористатися громадськими кабінками, трохи далі в холі.
Вони пішли шукати. Бюро «Пошта. Телеграф. Телефон» працює за державним графіком. Оператор уже зачинила віконце. Представниця «Ер Франс» відмовилась позичити їм свій телефон.
— Це внутрішня лінія, тільки для персоналу.
— Я жалітися компанія, — загарчав замміністра.
— Вам варто звернутися до бюро скарг.
— Де бути бюро?
— На другому поверсі. Воно зачинене. Відчиниться завтра.
Леонід та ще четверо членів екіпажу підійшли до стійки «Ер Франс», де замміністра саме обсипав російською лайкою співробітницю. Найдужче його бісила її незмінна усмішка. Якусь мить Леонід просто стояв і роздивлявся скульптурну красу цієї жінки. Широке чоло, довге золотаво-каштанове волосся, що спадало кучерями на плечі, очі кольору бірюзи та соболині брови. Його охопило суперечливе відчуття дежавю. «Якби я вже зустрічав цю жінку, я б запам’ятав, де й коли. Я б не забув таке обличчя», — подумав він. Вона скидалася на американську акторку. Відвідавши кіно, Леонід не запам’ятовував імена акторів, знав тільки Чапліна та Лорела і Гарді[131]. Єдиною акторкою, що знав в обличчя, була Ґрета Ґарбо. А ця жінка — її цілковита протилежність. Йому теж дісталося від замміністра, і він пообіцяв усе владнати.
— Я не говорити французька, — мовив він зі своєю найпереконливішою усмішкою.
Він повів далі своєю авіаційною англійською. Пояснення давались йому важко й наштовхувалися на непробивну стіну. Вона ж розмовляла англійською без акценту.
— Ви… француженка чи англійка?
— Моя національність вас не обходить.
— Можете розмовляти повільніше?
— Повторюю вам востаннє: ви в Орлі, а не в Ле-Бурже.
— Це через туман над Лондоном.
— Я не отримувала ніяких указівок. Мій робочий день скінчився.
— Ви маєте нам допомогти.
— Ви в «Ер Франс», а не в «Аерофлоті».
— Ми заблукали, ми не знаємо куди йти.
— Я не турбюро.
— Я змушений попередити посольство.
— Можете телефонувати хоч папі, хоч президентові США. І вимкніть цю безглузду усмішку, чи ви маєте себе за Кері Ґранта[132]?
Жінка потягла решіточку віконця, замкнула її на ключ і зникла у своєму кабінеті. Замміністра й делегація розцінили інцидент як вияв норовливого характеру француженок, а це віщувало їм ще приємніший вечір, ніж у Лондоні. Аеровокзал потроху порожнів. Вони поспішили на вулицю та розіпхалися по таксі. П’ятеро членів екіпажу тупцювали біля останньої машини: таксист відмовлявся брати їх усіх, місць-бо тільки чотири. Вони наполягали та обіцяли щедрі чайові. Той не купився: підтвердити репутацію паризьких таксистів було справою честі.
— Троє позаду, один спереду. Хутчіш, бо я вже їду!
Командир літака мусить дбати про безпеку свого екіпажу. Він усадив підлеглих і став чатувати бодай на якесь таксі — шанси були мізерні. Отак він смиренно чекав, аж раптом помітив, як повз нього проїхало біле «Пежо-203», зупинилося та дало задній хід. Скло пасажирського віконця опустилося і відкрило обличчя працівниці «Ер Франс». Леоніда сповнив оптимізм. Він підійшов.
— Вам до Парижа? — загадково посміхаючись, поцікавилася вона.
131
Стен Лорел (1890—1965) і Олівер Гарді (1892—1957) — американські кіноактори-коміки, один з найпопулярніших комедійних дуетів в історії кіно.
132
Кері Ґрант (Арчибальд Александер Ліч; 1904—1986) — англо-американський актор, утілення дотепності, незворушності й байдужості.