— Я пробував із млинцями й тарамою[149] — аналогічно, — підхопив Леонід.
Отак, слово за слово, їм удалося переконати мене, що заселення до нас Делоне було рідкісним таланом, яким я маю тішитися.
— Не варто опускати рук, Мішелю. У твоєму віці слід насолоджуватися кожною миттю. Далі буде гірше. Порівняно з тим, що тобі приготувало майбутнє, хай би яким був день сьогоднішній — він чарівний.
— Але ж це не означає, що треба ігнорувати буденні події. Просто відсторонися. Тоді ніщо тебе не зачіпатиме.
Розмова покращила мені настрій. Я радий, що відкрив для себе наукову концепцію і змінив ставлення до кузенів. Вони, правда, нічого не помітили і, як завжди, втуплювалися в телевізор.
За два тижні почали вимальовуватися перші ознаки якогось порядку. Тато слідував добрій звичці йти на світанні, а повертатися якомога пізніше. Мама потроху переймала його манеру. Сім’я побільшала, і ми з цим змирилися. Лише Луїза так і не второпала, що певні запитання ставити не варто: можна порушити хитку рівновагу.
— Що сталося з Франком? — цікавилася вона. — Де він?
Вона намагалася розпитати всіх: батька — він мовчки пішов, маму — та тільки глянула злим гнівним поглядом, Жульєтт — вона й без того нічого не знала, мене — я вдав дурника, Марію — та жінка з нею не розмовляла. Тепер Луїза вдалася до спроби за недільним обідом, тато саме розрізав курку. Дідусь Філіпп заткав їй рота:
— Луїзо, ти вже дістала нас своїми дурнуватими запитаннями. Франк подорожує!
Щоразу, як дзвонив телефон, я зривався з місця. Але то все телефонували не мені. Одного вечора таки почув Сесіль — вона повернулася. Було досить пізно. Голос звучав утомлено й байдуже. Бачитися не схотіла. Вона має зайнятися похороном П'єра в сімейному склепі в провінції.
— Як хочеш, я теж поїду.
— Не варто.
— Я хочу бути з тобою.
— Там буде вся родина. Люди, яких я не бачила роками.
— Ми будемо разом. Я теж убитий горем.
— Не наполягай, Мішелю, я хочу побути з П’єром наодинці. Решта мені чужі. Я втомилася. Якийсь час я побуду там. Побачимося, як приїду. Ти будеш удома?
— Уяви собі, алжирські Делоне переїхали до нас. У домі справжній бедлам. Цього року ми не поїдемо на відпочинок. Серпень у мене вільний. Сесіль, тепер я твій брат.
— Так, ти мій братик. Я тебе наберу.
Почався липень. Того вечора мама не повернулася. Ми трохи хвилювалися. Вона завжди попереджала про свою відсутність. Вона вийшла з магазину під кінець дня, але куди не сказала. Ми зателефонували дідусеві. Там її теж не було. Ми сіли вечеряти без неї. Раптом почули, як відчинилися двері. Мама влетіла, мов фурія. Ми сиділи за столом. Марія саме подавала вечерю.
— Полю, у банку не вистачає п’яти мільйонів скарбничих бонів[150]! Де вони?
Тато підскочив. Серветка впала в тарілку з супом. Він стояв із роззявленим ротом, заскочений зненацька.
— Що ти з ними зробив?
Якщо мама переходила на старі франки, отже, у нас серйозні проблеми.
— Ем-м… Ах, так, п’ять мільйонів. Я хотів з тобою про це поговорити.
— За дурну мене маєш?
— Слухай, ми б могли обговорити це згодом. Тет-а-тет.
— Негайно!
Алжирські Делоне стали мимовільними свідками сварки. Ми з Жульєтт не знали, куди подітись.
— Слухай, Елен, нам краще поговорити наодинці.
— Я чекаю пояснень!
— Я не можу нічого розповісти.
— Що? Ти без мого відома зняв з рахунку п’ятдесят тисяч франків. Підробив мій підпис і не можеш мені нічого пояснити?
— Вони мені знадобились.
— П’ять мільйонів? Навіщо?.. Смієшся з мене? Це сімейні гроші. Я збиралась віддати їх братові. Вони йому зараз потрібні. Усе зникло!
— Я заробив ці гроші! Маю право їх забрати. І перестань розмовляти зі мною таким тоном перед дітьми.
— Розмовляю як схочу. Я докоряю тобі не за зняті гроші! А за те, що ти від мене це приховав. І підробив мій підпис!
— Я тобі все поверну.
— О, справді? І як же? Підозрюю, моїми ж грошима?
— Ти мені не віриш?
— Як мені знати, що ти не поклав їх до власної кишені? Що не завів якусь бабу? Що не програвся на перегонах чи в карти?
— Наче ти не знаєш, що я роблю цілими днями.
— Кажи мені правду!
— Не можу, Елен.
— Сподіваюсь, це не через Франка? Це ж не для нього?
— Ні.
— Це на цю північну подорож? За ідіотку мене маєш? Я так і знала. Ти бачився з Франком. Ти йому допоміг.
150
Ідеться про бони державної скарбниці, казначейські бони — документи, які видає особа або установа на право одержання пред’явником певної суми грошей або інших цінностей.