— Прошу вас, не ставте на Леоніда. Поставте на мене. Я проаналізував його гру. У нього є слабкі місця. Я працюю над захистом Каро — Канн[161].
— Його вже двадцять років не практикують.
— Тим більше. Він нічого не запідозрить.
Леонід з Віктором підбирали день дуже ретельно. Зупинилися на 31 березня, напередодні 1 квітня. Так вони собі заздалегідь позабавляються. Леонід заборонив розповідати Ігореві.
— Це ж твої друзі, Леоніде. Чи тобі не соромно так їх підставляти?
— Вони бідні. Багато не втратять.
— Перш за все я непокоюся через Ігоря.
— Не переймайся. Він ніколи не закладається.
Надвечір суботи ми зустрілися навпроти універмагу «Ле-Бон-Марше». Я сів до Леонідового таксі. Генеральна репетиція. Він хотів пересвідчитися, що я таки все зазубрив. Ми розіграли партію в машині за рекордний термін. Такий собі бліц. На сороковому ході він спинився, замислився. Насупив брови, здавався невдоволеним. Природна худорлявість підкреслювала його тривогу.
— Леоніде, щось не так?
Він кивнув головою, повів далі гру. На п'ятдесят другому ході я поставив коня на е6. Мат! Ботвинник витяг запевне програшну партію та вивів її до блискучої перемоги.
— Доведеться грати повільніше, — сказав він відсутнім голосом.
— Тебе щось турбує?
— Ні.
— Як хочеш, зробимо рокірування. Я гратиму чорними. Нічого страшного, якщо я програю. Усе логічно.
— Уже нічого не міняємо!
— Ніхто не повірить, що я тебе переміг.
— Вони досі свято вірять, що компартія захищає інтереси трудящих. Ще ті слимаки! Та вони що завгодно проковтнуть.
— Був би ти хоч п’яний як чіп, у мене б нічого не вийшло. Обман аж надто очевидний. Вони нас розкусять.
— Віктор вправний хитрун. Він усе прорахував. До завтра.
То були легендарні дні. Весь тиждень Леонід закладав підґрунтя, розповідаючи, що Віктор Володін зовсім з глузду зсунувся: вирішив поставити на малого Мішеля та приймає ставки один до десяти. Ігорю це не сподобалось.
— У нашому клубі на гроші не грають.
— Якщо цей довбень Віктор має зайві гроші, чого б цим не скористатися? — зауважив Володимир.
— Справа принципу. А принципи створені для того, щоб їх дотримуватися.
— Правило стосується нас, — заперечив Павло. — Віктор Володін не член Клубу.
— Якось у голові не вкладається, що він ставить на Мішеля. У хлопця немає шансів. Навіть одного на мільйон.
— На скачках він завжди робить найбільші ставки, — пояснив Леонід. — Його цікавлять реальні гроші.
— Щось не віриться.
— Мішель виявляє успіхи, — уточнив Леонід.
— Не помічав, — кинув Ігор.
— Ви стверджуєте, що це людина без моральних принципів. От і провчимо його, — сказав Віржиль.
— Винятки лише підтверджують правило, — підсумував Грегоріос. — Усі проти Віктора Володіна!
Той день зібрав усіх членів Клубу, крім Вернера, що працював у своєму кінотеатрі по вулиці Шампольона. Прийшов навіть Лоньон, якого не бачили вже два місяці. Віктор прибув близько третьої, затягнутий у замалий, хоча пошитий на замовлення костюм. У радіусі двох метрів від нього ширився аромат туалетної води.
— Як поживаєте, Вікторе? — поцікавився Павло. — Давненько вас не бачили.
— Я в неділю не зачиняюся в чотирьох стінах, які тхнуть тютюном і пивом. А дихаю свіжим повітрям. Їду на Лоншан чи Отей. Що може бути краще за коней. Я оце купив одного, на пару з другом, бароном давнього дворянського роду. Рисак-фаворит. Ми пустимо його на провінційні гіподроми.
— Ви що, пограбували парфумерний магазин? — знову вклинився Павло.
— Ідучи сюди, я вживаю заходів безпеки.
— Здається, ви ставите на Мішеля проти Леоніда? — спитав Віржиль.
— Маєте мене за геть слабого? У нього жодного шансу з тисячі. Те саме, що ввести на ринг дівчинку проти важковаговика.
Вони спантеличено обмінялися поглядом. Надія підзаробити вислизала з рук.
— Я поставлю на Мішеля за двох умов.
— Яких саме?
— Він гратиме білими.
Це зветься «закинути вудочку». Запропонувати перепону, на яку всі беззастережно пристануть. Зауважень не виникло.
— І Леонід гратиме ось із цим.
З внутрішньої кишені костюма він витяг зварювальні окуляри для захисту від механічного й хімічного впливу, що щільно прилягали до шкіри. Скельця мали чорне покриття.
161
Захист Каро — Канн — початкова стадія шахової партії, названа на честь австрійського шахіста Маркуса Канна і німецького Гораціо Каро, які проаналізували її 1886 року.