Клуб невиправних оптимістів

— Він брендовий! — вигукнула Жульєтт. — За іменитого модельєра це зовсім недорого.

— Це вже занадто!

— Ти нічого не розумієш. Та ще й скнара!

На кілька секунд я завагався. Почувався загнаним у пастку. Складалося враження, що вона мене грабує. За такі гроші я зміг би купити десять плівок чи два рок-альбоми. Жульєтт не зводила з мене очей. Вона зблідла. Та чи треба мені з нею сваритися, щоб вона зненавиділа мене за відмову? Я дістав гаманця. Заплатив з усмішкою, проте кожна купюра важила добру тонну.

— Дякую, — сказала Жульєтт. — Бачив шарф, що йде в комплекті?

— Знущаєшся з мене?

— Він недорогий.

— Якщо дозволите, — втрутилася продавчиня, — за шарф такої якості…

Я вилетів з бутика, похиливши голову. Жульєтт ішла слідом.

— Ну й залиш собі ці гроші! Попереджаю: я нікому не розповім про твою безглузду виставку. Не розрекламую. Ніхто про тебе не дізнається! Тобі ж гірше!

Цей прикрий інцидент доводить, що сестри вкрай невдячні. У французькій мові не існує жіночого еквіваленту до слова «братній». Він попросту непотрібний. Де-факто через отакі корисливі історії з пасками, сережками й усілякими брязкітками чимало геніїв так і залишились невизнаними. Особливо у фотосправі.

Я скористався неочікуваним багатством і вклав гроші у «With the Beatles» — їхній свіженький другий студійний альбом. Годинами смакував цю божественну музику. Слухав на повторі «All my Loving…»: «Close your eyes and I'll kiss you, Tomorrow I'll miss you…» Я саме раював, коли Жульєтт спробувала мене перервати:

— Що за платівка?

— Геть!

Я дозволяв собі вибудовувати грандіозні плани. Враховуючи різного роду витрати, у мене залишилося тридцять п’ять франків, що становить менше ніж десяту долю «24 години Ле-Мана». Усі сподівання я покладав на Сашу. Судячи зі скромних і помірних витрат, щоб зібрати потрібні кошти, мені знадобиться щонайменше рік. Треба збільшити обсяг робіт. Я відібрав, як мені здалося, вартісні фото. Вийшло сім. І пішов за вироком до «Фоторами». Патрон побачить Сашу аж під кінець тижня. Я заскочив до нього і вдома не застав. Тож пропхав світлини під двері, додавши записочку: «Буду вдячний за вашу думку. Мішель».

У «Бальто» святкували обрання Кесселя. Ігор запропонував келих шампанського. Я випив за крісло академіка, що дістанеться Кесселю вже з нового року[164]. Він освіжив мого келиха. Кожен намагався до нього підійти й під оплески та підбадьорювання розповідав, який же він видатний письменник, сердечна людина та як нам поталанило мати його за друга. Кожен чекав своєї черги. Ми піднесли келихи за його здоров’я. Усі подивилися в мій бік. Чекали, що я перейму естафету. Здавалось, що всі вилупились на мене, як на недоумка. Я був заскочений зненацька. І міг би повторити вже сказане або виголосити тираду трюїзмів[165], але вибрав найневдаліший варіант: піти пробоєм. Якби я обмежився тими ж банальностями, що й Володимир чи Томаш, ніхто б на мене не образився. Але я вчинив яскравіше:

— Щоб сказати щось путнє про Кесселя, знадобиться чимало часу, краще вшаную подію, як вона того вартує: я всіх пригощаю на його честь!

Заледве я договорив, як зірвав аплодисменти.

— Щоб Мішель пригощав!

— Тепер ми все бачили!

Ігор схилився до мого вуха.

— Ти впевнений?

— Не хвилюйся, гроші я маю.

— Шампанське чи ігристе? — уточнив Жакі.

— Надаю перевагу кларету.

Але то була гулянка! Володимир, Ігор і Леонід заспівали російською «Пісню партизанів». Вони виконували її тягучіше, сповнивши мелодію гнівом і скорботою. На другому куплеті приєдналася решта, правда французькою. Версії були синхронні, нота в ноту. Мене вкрили сироти.

Коли принесли мою пляшку, вони обмацали її, щоб переконатися, міраж це чи диво. Усім кортіло спробувати її на смак. Здавалося, то був найкращий на їхній пам’яті кларет. За півхвилини пляшки не стало. Леонід миттю замовив ще три й заходився до своїх оповідок. Того вечора він був невтомний.

— Коли Хрущов приїхав на Асамблею ООН до Нью-Йорка, то викликав Кеннеді на велоперегони. Попри біль у спині, Кеннеді переміг із відривом. Газета «Правда» вийшла із заголовком: «Радянський тріумф у Нью-Йорку: Хрущов другий, Кеннеді передостанній».

Ми мало не вмерли зо сміху. Павло аж вдавився, Грегоріос кілька разів міцно поплескав його по спині.

— А знаєте, що таке струнний квартет по-радянськи?

Ми взялися вгадували. Справжній поєдинок абсурдів.

164

До складу Французької академії входить 40 членів, за кожним із яких закріплюється свій номер крісла. (Прим. пер.)

165

Трюїзм (англ. truism) — загальновідома, заяложена істина; банальне твердження. Трюїзмом вважається дещо безсумнівне, настільки очевидне, що може бути лише нагадуванням.