Він замислився із заплющеними очима.
— Ось вам мій висновок. У вас є шанс її зустріти. Молода дівчина, яка читає на вулиці Ульм, — це вже незвично. Вона школярка. Мешкає в цьому кварталі. Не читають, ідучи невідомою місцевістю. Існує неабияка ймовірність одного дня її зустріти. В ідеалі варто залишатися в стратегічній точці: на розі вулиці Суффло та бульвару Сен-Мішель, — нікуди не відходити, і вдень і вночі. Рано чи пізно, вона пройде повз. На превеликий жаль, неможливо перебувати там невідступно. За вашим описом, вона не кокетка, отже, не вчащає до модних бутиків чи перукарських салонів: обшукайте книгарні, гуляйте околицями Сорбонни та на майдані Контрескарп.
Саша поліпшив мені настрій. Я взявся до пошуків. Усюди, де тільки міг. Чатував біля виходів із місцевих ліцеїв і колежів. Тинявся бульваром Сен-Мішель, довколишніми вуличками, численними кав’ярнями, бістро та брасеріями кварталу. Заглядав до магазинів, книгарень, музичних кіосків, бував у садах, сидів на вуличних лавочках. Марно. Я відзвітував Саші про мої даремні поневіряння. Він підбадьорив мене і сказав:
— Ніхто не обіцяв вам швидкого результату. Якщо відступите, назавжди втратите шанс її побачити. Маю одну ідею, може навіть дієвішу. Якщо не знаходиш дороги — ідеш манівцями.
— Мені шкода, Сашо. Я щось не второпаю.
— Проблема завжди має вхід і вихід. Можна почати з початку, а можна з кінця. Ми виходили з аксіоми, що ви маєте її знайти. Але ніколи не розглядали іншу гіпотезу.
— Яку ж?
— Вона також вас розшукує. Вона зустріла єдиного паризького безумця, що читає на ходу. І ви її розвеселили. Мені б на її місці захотілося вас знову побачити. У такому разі, як вона вчинить? Та як і ми. Прагнучи вас знайти, відштовхуватиметься від незначних деталей. Можливо, якщо вдасться об’єднати два пошуки, діло зрушиться.
Я був вражений його неочікуваною люб’язністю і оцінив, якого друга знайшов: здатного перейнятися моєю проблемою, наче власною.
— Їй відомо, що ви буваєте в «Сінематеці» й берете книжки в бібліотеці. Ось вам два місця, якими варто обмежити свої пошуки.
— Я сказав їй, що я Терези.
— Не має значення.
— Я не запитував про ваш знак?
— Глузуєте?
— Це ключова деталь нашої розмови.
— Схоже на жарт.
Саша був винятком, що підтверджував правило. Я так ніколи й не дізнався про його знак. Відтоді я проводив час у трикутнику площею в сто п’ятдесят метрів між Генріхом IV, муніципальною бібліотекою V округу та «Сінематекою» по вулиці Ульм.
— На кого вона схожа? — спитав Саша.
Я спробував йому пояснити. Джинси, теніска, кучеряве волосся — це ще хоча б про щось говорило. Решту йому уявити так і не вдалось. Неможливо описати образ. Слова зайві. Вона не скидалася ні на кого зі знайомих, які змогли б слугувати орієнтиром. Я заходився складати фоторобот, ця потреба стала нагальною. У мистецькому розвитку я застряг на рівні дитячого садка й відтоді геть не досяг успіху: малював, наче в руці була мітла. Ніяк не вдавалося відтворити її образ, хоча я старався. І таки спробував. Узяв м’якого олівця й вугілля, накидав кілька тіней і переходів. Як на мене, схоже. Показав фоторобот Крістіані в бібліотеці.
— Ти бачила цю дівчину?
— Скидається на кобилу з гривою, що розвівається на вітрі, — зауважила вона.
— Це дівчина з кучерявим волоссям.
— Дівчат із кучерявим волоссям у бібліотеці не бракує.
Я окинув зал. Багато таких сиділо за великим столом.
— Мішелю, тобі не завадить узяти кілька уроків малювання.
— Надто пізно. Хто ти за гороскопом, Крістіано?
— Козеріг, асцендент у Скорпіоні.
— А твій чоловік?
— Також Козеріг.
— Отже, щоб поладнати, треба бути одного знаку?
— Це точно не завадить. То ти тепер гороскопами цікавишся?
— Лише для ознайомлення. Веду розслідування. Насправді я прийшов за «Ранком магів», але не знайшов.
— Не знаю чому, але його приписали Повелю. Хочеш прочитати?
— Він нецікавий?
— Та це щире шахрайство. Ти цікавишся гороскопами, хочеш прочитати «Ранок»… Тільки не кажи, що віриш у паранормальне.
Я провів довгі години в «Сінематеці» — скільки міг витримати. А певні шкільні обов’язки, надлишкові й марні, змушували мене ще й сидіти за партою. Я проковтнув незліченну кількість фільмів. Чудернацькі, нудні, старомодні й довоєнні. Самовіддано зніс вичерпний добір стрічок Дрейєра та Одзу, ретроспективу німих мексиканських комедій та з насолодою подивився гру Луїзи Брукс і картини Фріца Ланґа[174]. Я сидів у глибині зали, завжди на одному й тому самому місці, біля виходу — аби не проґавити її можливий прихід. Тепер я був завсідником. Моєю думкою стали цікавитися. Отак я і познайомився з Вільямом Делезом. Він був помічник режисера. Свого часу працював із постановником, чий антиколоніалістський фільм так ніколи і не вийшов, забракований трестами й нечистими на руку капіталістами. Відтоді він нікому не асистує, лише марнує час на балачки, флірт і жарти. Я бачив його щоразу. Він був рослий, з пишною шевелюрою, волосся з якої стирчало у всі боки, тож, коли він сидів у залі, завжди знаходилися невдоволені мадам. Врешті він пересів на задній ряд — і зайняв моє місце. Але без заперечень пересів на сусіднє крісло. Місця за нами закріпилися, хто приходив першим, тримав сидіння для другого. Він щось завжди занотовував до великого зошита зі спіраллю. Через темряву його письмо було нечитабельним: коли вмикали світло, він заледве міг те прочитати. Рядки налізали один на одний, кучерявились змійкою. Іноді він спізнювався й запитував мене на вухо: «Що вона сказала?» — чи: «Що він відповів?» — або: «Він що, виходячи, не вимкнув світла?», — а от іще: «Ти це бачив: монтажні кадри так грубо з’єднані, просто жах». Після сеансу він виходив у хол розім’яти ноги. Проходячи повз, часом кидав: «Видатний фільм» — чи: «Наступний буде кращим». Під час сеансу сипався град коментарів. Бувало, він міняв думку. «Як помізкувати, то це лайно» — або: «Справу зроблено, фільм змушує замислитися». Охоти зав’язувати розмови в мене не виникало, як і знайомитися. Після перегляду «Токійської повісті» він спитав: «Ви німий?» Я відповів: «Ні». Тривалий час ми не розмовляли. «Слова, написані на вітрі» Дуґласа Сірка навіяли мені гарний настрій, і після наступного фільму я поступився:
174
Карл Теодор Дрейєр (1889—1968) — данський кінорежисер-новатор, один із найвизначніших майстрів європейського кінематографа; Ясудзіро Одзу (1903—1963) — японський кінорежисер і сценарист, один із класиків японської та світової кінорежисури; Луїза Брукс (1906—1985) — американська танцівниця, модель, актриса німого кіно; Фріц Ланґ (Фрідріх Крістіан Антон Ланґ, 1890—1976) — німецько-американський кінорежисер, сценарист, продюсер і актор, представник німецької школи експресіонізму в кіномистецтві, майстер темряви.