Я не бажаю ніяких молитов на похоронах. Мене мало хвилює, як зі мною вчинять. Не переймайся цим. Не має значення, якщо я опинюся в братській могилі. Підозрюю, крім тебе, ніхто не прийде покласти квіти на мій гріб. Будь обережний, Мішелю, у моїй кімнатці було шість пограбувань. Не забувай перший урок, що вбивають в голови новобранцям КДБ: випадковостей не буває. Не маю сил дописувати листа. Ще стільки хочеться тобі сказати! У смертний час запитую себе, чи варто було б залишитись і свідчити? Думаю, на цьому і спинюсь.
Заповідаю тобі мої нечисленні цінності. У моїй кімнаті є три книжки, які слід здати до бібліотеки. Віддаю тобі всі мої речі, «Лейку» з об’єктивами, книжки, платівки, архіви, фотографії, записники з віршами. Ти знайдеш три грубі чорні зошити, списані кирилицею. Незліченний список мною стертих і теку для паперів із чорно-білими фото. До і після. Це все, що мені вдалося врятувати. Роби з цим, що схочеш. Мої заощадження нараховують 1583 франки. Вони в брунатному конверті. Розрахуйся ними з власником за цей місяць, сплати рахунок за світло та борги бакалійнику з вулиці Монжа, пекарю на розі й аптекарю з майдану. Поклади мені на могилу букет ромашок, а решту залиш собі. Зроби мені останню ласку: придбай «Ромео і Джульєтту» Прокоф’єва та слухай її, думаючи про мене. І знімай красиві фото. Справжні.
Сире літо. Липень як листопад. Було холодно й дощило.
Ігоря вдома не було. Залишати записку в поштовій скриньці не схотів. Пішов до Вернера, на вулицю Шампольона. Крім Ігоря, я міг довіритися лише йому. Він сидів на сходинці своєї кінопроекційної та курив цигарку, укрившись від дощу. Наче був радий мене бачити. Він крутив «Америка, Америка»[203] і запросив мене увійти. Мені не хотілося в кіно. Я розповів йому все.
— Кепська справа, — пробурмотів він. — Правильно вчинив, що мені розказав.
Вернер та Ігор зайнялися підготовкою. За три дні все було зроблено. Як я зрозумів, Даніель Маго допоміг залагодити ускладнення. Члени Клубу скинулися на похорон на кладовищі Монпарнас. Напевне, було б ліпше подати йому руку до того. Вважатимемо, що вибачити неможливо. Кожен залишився у власній западні. Пастка спрацювала на славу.
На ранок похорону я прокинувся під уже звичну зливу. Чи переносять похорон через повінь? Кожне перехрестя, кожне бістро оживляло кадри з моєї пам'яті, завзяті розмови, минулі часи. Виплили образи Камілли, Сесіль, П’єра і Франка. Я бачив їх маріонетками: їхні рухи були механічними. Мої спогади ожили і не збагнути — жахіття то були чи радощі, хтозна. Це триватиме. Ми мали бути разом цілу вічність, закохуватися й розлучатися, народжувати дітей і прожити повноцінні життя. Усе щезло, як хвилинний спалах. Хоч я й не знав, де він, але вірив, що Франк у безпеці, а рано чи пізно тато розсекретить його схованку. І наша історія із Сесіль не могла на цьому урватися. Я часто згадував, що невтомно повторювали Ігор та Саша, кожен зі свого боку: «Ти живий, тож не жалійся — для тебе можливо все».
Ми опинилися в траурному залі бульвару Едґара Кіне. На похорон Саші на єврейському полі[204] кладовища зібралися всі члени Клубу. Старі й нові. Мадлен прийшла із Жакі, Самі та кількома клієнтами. Були його сусіди, консьєржка, торговці з вулиці Монжа, патрон «Фоторами» й інші люди, яких я не знав. Не уявляю, звідки вони були знайомі. Був навіть Лоньон. Трохи осторонь. Як зазвичай. Ми не знали, Великовухий на службі чи прийшов, бо врешті, проти власної та нашої волі, став членом цього Клубу. Усі такі дивні. Саша ні за що б не повірив, що на його прощальну церемонію прийде стільки людей. Вони примирилися, бо знали, що тут, в очах смерті, усі рівні. Кожен ховався як міг. Виріс ліс парасольок. Це мало допомагало. Шквал їх вивертав. Стічні труби пульсували бурхливою водою, яка затоплювала тротуар. З людей струїлося, усі хлюпали в калюжах і багнюці. Небо було захмареним, гуркотів грім. Ігор і Вернер попереду, Імре з Володимиром позаду, витягли гріб з похоронного фургону, перенесли на руках і поставили на землю. Працівники ритуальних послуг зачепили шнури за ручки та спустили його в могилу. Її заповнила вода. Гріб Саші засмоктала твань. Ігор підійшов до затопленої могили. Вітер здув його ярмулку. Вернер сховав його під величезною парасолею. Ігор витяг із кишені томик і став декламувати текст невідомою мовою, запинаючись через слово. Інші члени Клубу вишикувалися з обох боків і приєдналися до читання.
203
«Америка, Америка» («America America»; 1963) — фільм режисера Еліа Казана (1909—2003), знятий ним за власного книжкою. Картина нагороджена премією «Оскар» за кращу роботу художника-постановника.
204
На кладовищі Монпарнас поховані не тільки католики, але й протестанти, євреї та мусульмани. (Прим. пер.)