За вечерею я з острахом чекав фатального запитання. Мама, здавалося, забула. Тато отримав недобру звістку від бабусі Жанни: через сердечні проблеми її вже вдруге ушпиталили. Він подумував навідатися до Ланса, щоб побачитися з нею наступної неділі, та хотів, щоб ми приєдналися. Жульєтт запросили на день народження подруги, а я послався на підготовку до контрольної з історії-географії.
— До речі, Мішелю, як там твоя контрольна з математики? — поцікавилася мама, розливаючи овочевий суп.
Вона чекала звичної відповіді в дусі: «Наче непогано, побачимо». Не голословити про свій тріумф і поводитися стримано — два основоположні принципи сім’ї Делоне.
— Це була… катастрофа.
— Чому?
Я виголосив промову на тему гучних фіаско: Трафальґар, лінія Мажино, грандіозні провали видатних особистостей, затяті ледарі, що спершу без упину розчаровували батьків, потім отримали Нобелівську премію і тепер почивають в Пантеоні. Коротше, я заплутався. Досить. Ніяких виправдань. Правда. Божий суд.
— Ейнштейн… у молодості… під час сутички… з Пастером… Черчилль також… як Ніколя… Нічого серйозного, дурнуватий грип… Я вже роками в нього списую.
Мама впустила ополоника в супницю. Аж скатертина замастилась. Вона глянула на мене з розтуленим ротом, непорушна, не розуміючи, чи я серйозно, чи то наважився на такий же дурнуватий жарт, як і я сам.
— Я здав чистого аркуша. Навіть завдання не зрозумів.
— Щодо Ніколя — ти ж пожартував?
— Я махлював роками. Досить з мене брехні.
Зізнався б я у проституції чи бомбардуванні в ім’я ФНВ[92] — навіть це справило б менший ефект. Вона обійшла стіл, наблизилася впритул, багрова від гніву. Я побачив, як здійнялася права рука. Я завмер, не намагався ухилитися чи захиститися. Я знав, що вона вдарить сильно. Ляпас мав стати частиною розплати. Її тремтлива рука залишалася в повітрі.
— Елен! Досить! — крикнув батько і підбіг до нас.
Краще б вона вдарила. Це б зрівняло рахунок. То був конфлікт лише між нами, який тепер став сімейним скандалом. Але втрутився тато. Здійнята рука наразі погрожувала йому. Він незворушно на неї дивився. Врешті вона її опустила.
— Це не привід для побиття, — сказав тато, намагаючись бути переконливим.
Вона нервово тремтіла, придушуючи жорстокість, що пробилась на поверхню.
— Твій син зізнався, що він брехун і шахрай, а для тебе це нормально!
Зазвичай вони лаялися подалі від нас, у своїй кімнаті. Начебто зберігали видимість пристойності, а ми, у свою чергу, наче й не чули.
— Ти нічого не говориш! Нічого не дієш! Узагалі не реагуєш. З рук їм усе спускаєш. Мій батько не зніс би такого сорому й долі секунди. Він тримав дім у своїх руках. Його боялися. Він не гребував ременем. Делоне було притаманне поняття моралі. Діти слухалися батьків. Звідси й результат. Мій брат Даніель став героєм, Моріс досяг успіхів…
— Стривай-но! Він побрався зі спадкоємицею одного з найсолідніших капіталів Алжиру.
— Ну а ти сам як учинив? Хіба не одружився із дочкою начальника?
— Це ницо з твого боку.
— От Моріс опікується своїми дітьми. А твої погано поводяться. Вони ніщо не поважають. Вони тебе не бояться.
— У нас у родині дітей не б’ють. Якщо вони вчиняють якусь дурницю, ми про це розмовляємо, обговорюємо це. Тато завжди казав, що…
— Але яке чудове виховання в Маріні! — перервала вона. — Одразу видно на прикладі Франка. Мішель іде тим самим шляхом.
— Ти змішуєш усе докупи.
— Знаю я тебе. Треба зрозуміти, пробачити. Так, може, ще похвалиш?
— Я ніколи не бив моїх дітей і сьогодні не почну.
— Я з тобою не згодна!
— Буде так і не інакше.
Вона вийшла з їдальні, грюкнувши дверима. Налякана Жульєтт побігла за нею. Тато сів поруч, поклав руку мені на плече.
— Не тривожся, малий, це все нерви. Їй минеться.
— Мені шкода, я не хотів…
— Не бери до голови, я поруч. Що сталося в ліцеї?
— Математика. Я архінульовий.
— Але раніше в тебе були хороші оцінки.
— Це завдяки Ніколя.
— Дивно. Я думав, що… Та це не страшно. У житті достатньо вміти читати, писати та лічити. Математика, фізика, філософія — то вже другорядне. Ось у мене лише атестат середньої школи. У класі я сидів в останньому ряду. У всьому відставав, крім фіз-ри. І хіба мені знадобився атестат бакалавра чи диплом, щоб стати успішним?
92
Фронт національного визволення (фр. Front de libération nationale — FLN) — соціалістична політична партія Алжиру, яка в роки війни за незалежність (1954—1962) була на чолі національно-визвольного руху.