— Знаєш, що тобі скажуть гомики?.. Продажна підстилка для кюре! — прокричав своєю «чайномолочною» вимовою услід Тібор.
Отака історія Тіборового невмирущого акценту. Відтоді вони з Грегоріосом не розмовляли, ба більше, показово ігнорували один одного. Імре вдалося знайти йому кілька скромних ролей. Тібор погодився. Його мали запам’ятати й помітити. Тіборові дісталося одинадцять реприз інспектора поліції в одній серії «П’яти останніх хвилин»[93], де він зіграв помічника комісара Бурреля. Його єдиний діалог зводився до чотирьох-п’яти «ОК, шеф», що їх він вимовляв наче справжній француз, завдячуючи тривалим репетиціям з Ігорем. Хоча текст був мізерним, платили непогано. Тібор припустився помилки, коли посварився з режисером, вимагаючи розвинути його персонаж. Він покладав значні сподівання на запрошення «Комеді Франсез». Кого він там тільки не грав: воїна з алебардою в «Аталії»[94], римського легіонера й сенатора у «Береніці», іспанського гранда та лакея в «Рюї Блазі»[95], і мавританського принца, і торговця, і гондольєра у «Добрій матері»[96]. То були німі ролі, чиста масовка. Він усе намагався бодай на кілька кроків наблизитися до авансцени, однак усе одно чахнув у тіні.
Імре осяйнула геніальна ідея — взяти псевдонім. Вмовити його було непросто. Після бурхливих клубних обговорень зупинилися на, здавалося, стовідсотково французькому імені Франсуа Лімузен. Надалі Тіборові довелося приховувати свою національність. Попри нове прізвище, постановники все ж уловлювали неприємну вуху говірку й цікавилися в асистентів, він з Ельзасу, Бельгії чи, може, Лімузену. Франсуа Лімузен, як і Тібор Балаж, не знаходив роботи. За два роки даремних побивань псевдонім був забутий. Тібор відновив власне ім’я. Завдяки співвітчизнику, що працював на студії дубляжу в Булонь-Біянкурі, Імре пощастило вибити дві ролі: короля Губерта у «Сплячій красуні» Волта Діснея та Брута у двадцятці епізодів «Моряка Попая» — для цих персонажів акцент не мав значення.
Імре підшукав собі роботу комірника в оптовика прет-а-порте по вулиці Абукір. Він тягав на двоколісному візку з одного кінця Сантьє[97] в інший купи викройок та стоси тканин. Він більше не витримував такої роботи на Тібора, який дозволяв собі байдикувати. Якби той і собі знайшов невеличкий підробіток, це значно полегшило б їхнє становище. Тібора розлютило, що Імре загнав його на слизьке, висунувши ультиматум: «Даю тобі півроку на пошуки реальної ролі».
Під кінець року жадана роль дісталася іншому. Тібор не зніс би справжньої роботи, де цілодобово горланить начальник, та й колеги якісь такі негарні. Ігор прилаштував його нічним портьє в «Акапулько» — стрип-клуб для іноземців у знаменитому Піґалі. Як стемніє, він прогулювався бульваром Кліші в уніформі й бірюзовому кашкеті офіцера імператорської гвардії — самому чорту відомо якої, — заманюючи перехожих, переважно іноземців, втулюючи їм купони на знижку на всі замовлення, а на шампанське взагалі п’ятдесятивідсоткову. Робота була непогана, правда, в березні досить прохолодно, а часом дощі. Власник клубу був ним задоволений. Після нічної залишалося трохи сил на денні прослуховування. Жодної ролі він так і не отримав, навіть у турне дальніми провінціями. А втім, озвучуючи мультфільми та працюючи в «Акапулько», він непогано заробляв. Біда, що з цифрами не дружив. Рахувати й економити не вмів. Тібор курив «Данхіл». Від двох пачок на день. Затягувався не більше як тричі й гасив недопаливши. Він вважав Імре низькооплачуваним працівником. Тільки-но перепадало три су, він не шкодував для себе коханого найдорожчого вбрання. Імре собі нічого не купував. Проте одяг йому був потрібен. Часом що-небудь перепадало з поневірянь кварталом Сантьє. У «Бальто» Тібор обирав уподобані позиції, навіть не цікавлячись вартістю. Жакі був у курсі їхнього скрутного становища та щоденного зростання заборгованості, тому він завжди поглядав на Імре, який урешті кивав. Жакі подавав його обожнюване філе в перці з картоплею по-сарлатськи в гусячому жирі зі шлуночками.
— Ти нічого не замовив? — цікавився Тібор з набитим ротом.
— Я не голодний, — байдужо відповідав Імре.
Тібор мав у «Бальто» пільговий статус знаменитості, навіть якщо він нею більше не був. Мадлен вірила, що кіноактор не може прогинатись під чиїсь там матеріальні умови. Саме він був творцем, м’яко кажучи, найбільшої заборгованості. Коли борг перевалював червону лінію, Жакі сповіщав Альбера, той попереджав Мадлен, яка ніколи не відмовляла Тіборові в кредиті. Він єдиний ним користався. Коли заборгованість сягала больового порогу, вона нагадувала Імре і він сплачував кредит до припустимої норми. Зносив мовчки. Іншим разом він кидав щось у дусі:
93
«П’ять останніх хвилин» («Les Cinq Derníeres Minutes»; 1958—1996) — французький детективний серіал.
94
«Аталія» («Athalie»; 1691) — трагедія Жана Расіна (1639—1699), музику до постановки якої 1845 року написав Фелікс Мендельсон (1809—1847).
95
«Рюї Блаз» («Ruy Blas»; 1838) — романтична драма в п’яти діях французького письменника, поета й драматурга Віктора Гюґо (1802—1885).
96
«Добра мати» («La Bonne Mère»; 1785) — п’єса французького письменника Жана-П’єра Флоріана (1755—1794).
97
Паризький район Сантьє називають кварталом ткачів і швачок. Донедавна він був місцем розташування швейних фабрик, завдяки яким Париж зажив слави столиці моди.