— Дідько! Думаєш, мені потрібні твої дурнуваті поради? Це неможливо, нещасний ти кретин! У мене не крамничка на двадцять квадратних метрів у Сен-Ежені. У мене тридцять дві будівлі! Якщо я бодай якусь продам, опинюся на кладовищі. Мене вже попередили! Я не можу нічого вдіяти. У мене зв’язані руки. Але ми вже якось викрутимось, повір мені. Ми їх знищимо! І залишимося вдома!
Втрутився якийсь відвідувач. Тональність зросла. Тип обізвав його фашистом і прогнилим колоністом. Семінари з дипломатії Моріс не відвідував.
Він плюнув йому в пику, прозвав мерзотним брудним комунякою. Той не оцінив. Вони схопили одне одного за виворіт та давай трясти, ще й намагаючись вдарити. Втрутилися офіціанти. Не вдаючись у подробиці, нас вивели з «Драґстору», не давши доїсти морозива. Тішило одне: він їм не заплатив.
Різдвяна вечеря була розкішною. На пам’яті Делоне досі не було такого казкового столу: сліпуче столове срібло, лімозький сервіз, мереживні скатертини та кришталь «Баккара». Ніхто й не згадав інциденту в «Драґсторі». Не варто псувати свято через ідіотів. Приєдналися батьки Луїзи. Нас стало п’ятнадцятеро. А нагодувати могли вдвічі більше. Мама з Луїзою продумали все до найдрібніших деталей. За планом вечеря мала тривати дві години. О двадцять третій нас чекало опівнічне богослужіння та лавочка в Сен-Етьєн-дю-Мон.
— Якщо утнеш якийсь фокус, аби злиняти з меси, — мимохідь сказав тато за аперитивом, — куплю тобі «24 години Ле-Мана»[109].
Пропозиція надто вже спокуслива. Мама відмовлялася мені її купувати. Вважала, що це дурна гра і взагалі я її не заслуговую. Ми розмовляли, як два змовники, пошепки та ледь ворушачи губами.
— Скажу, що занедужав, і ти будеш змушений зі мною сидіти.
— Вона тобі не повірить.
— Устриці. Мені стало від них зле, як тоді, в «Ля Боль». Я нап’юся білого вина. Мій організм його не сприймає.
— Вона здогадається.
— Що це ви двоє тут замислили? — поцікавився дідусь Філіпп і всівся між нами.
— Я переповідаю фільм, що ми сьогодні дивилися. Було класно.
— Мішелю, у французькій мові є інші слова окрім «класно». Ти не міг би оновити свій лексикон?
— Твоя правда, я більше не вживатиму «класно».
— Мені сказали, твоя мама нездужає? — спитав він у батька. — Маю надію, нічого серйозного.
— Знову серце. Лікар порадив дотримуватися режиму.
— Та це якась манія! — заявив він. — Вони повбивають нас зі своїми режимами.
— Не дуже то весело — провести різдвяні свята в лікарні. Сьогодні тато залишився з нею.
— Не хвилюйся, вона одужає.
— До столу! — гукнула мама, виносячи здоровенного копченого лосося.
Квартиру наповнила дружня гомінка атмосфера. Можливо, за сприяння ґевюрцтрамінера[110]. Я простяг келиха. Моріс його наповнив. Ніхто й не помітив, як мені налили вже по другому колу, окрім тата, що намагався відмовити мене поглядом. Насправді ж усіх захопила найактуальніша подія останніх днів — виправдання Марі Бенар[111].
— Вона їх упорала. Вона небезпечна, — стверджував дідусь.
— Вона невинна, — спробувала заперечити Луїза.
— Ландрю[112] так само заперечував провину. Якщо вона невинна, то я папа римський, — голосно заявив Моріс.
— Експерти сказали, що…
— Я скажу тобі, як би я з нею розправився, — категорично виголосив Філіпп: — Я б залив у неї миш’як, який знайшли в її гаражі, а коли вона ще корчитиметься в агонії, до того як здохне, — хоп, гільйотина!
— Що за жахіття ви говорите, — вигукнула Луїза.
— А ті, кого вона потруїла, щоб стягти їхній спадок, очевидно, не жахіття?
— Її виправдали! Та й…
— Тисяча чортів! Та що ти тямиш у злочинцях, бідна моя дівчинко!
Їй навіть не дали часу на пояснення. Ніколи немає шансу щось заперечити. Якщо хтось не згоден із дідусем, той дурень чи дурепа. Він захитав головою та показово закотив очі. Вона відступила, бо добре знала, що не впорається самотужки. Делоне полюють зграєю, дотримуючись одного погляду на речі.
— Сподіваюсь, ти не приправила лосося миш’яком, Елен? — поцікавився в мами тато.
— Трохи устриці, — відказала вона.
Хвилини на дві кімнату залив сміх. Ми звільнили центр столу. Мама вдвох із Марією обережно занесли піраміду сріблястих устриць.
П’ятнадцять рук водночас потяглись за устрицями, злегка приправили соусом із цибулі шалот і — хоп, проковтнули щонайменше дві за раз. Скидалося на конкурс з найчисельнішого та найшвидшого поїдання устриць. Здавалося, піраміда не зменшувалася — стільки їх було. Я вирішив. Я переїм устриць. Скільки треба з’їсти, щоб стало зле? Дві, три дюжини? Більше? Близько десятої настав час симулювати біль у животі й корчитися в муках. Тато залишиться зі мною, а решта підуть на свою месу. Треба випити білого вина. Якомога більше. «24 години Ле-Мана» виправдовує ризик.
109
«24 години Ле-Мана» («24 Heures du Mans») — гра на основі найвідоміших автомобільних перегонів на витривалість, що відбуваються щорічно неподалік міста Ле-Ман (Франція). (
111
Марі Бенар (1896—1980), на прізвисько Чорна вдова з Лудена, — французька землевласниця, звинувачувана в отруєнні 12 родичів і сусідів (зокрема обох чоловіків, власних батьків, свекра і свекрухи) з метою заволодіння їхнім майном. Суд її виправдав через брак доказів.
112
Анрі Дезіре Ландрю (1869—1922), на прізвисько Синя Борода із Гамбе, — французький серійний убивця, звинувачуваний в 11 вбивствах самотніх жінок. Засуджений на смерть.