— Я готовий вислухати, якщо це не довго...
— Зовсім коротко: хочете мати клопіт — одружуйтесь на красунях. А побравшись, одразу наймайте сищика Кублея і час від часу бийте її. По чому хочете. Або ви з красуні зробите таку відбивну, що окрім вас на неї ніхто не захоче дивитися, або вона своєчасно втече до іншого. Так і не давши вам можливості і щастя деформувати її гарненьке личко у звичайнісіньку пику. Втямили? Одружуйтесь на негарних, якщо хочете мати спокій і добрі сни. Послухайте людину з досвідом. А тепер, якщо ваша ласка, злізьте мені з «хвоста». Я надіюсь на вашу порядність, — Кублей зіскочив з лавочки і попрямував у бік аеропорту «Бориспіль».
Розділ III
Серед численних пасажирів міжнародного аеропорту «Бориспіль» важко було помітити приватного детектива Кублея. І все таки інтуїція капітана Дубля підказувала, що він десь тут. Капітан вибрав зручне місце і прострілював поглядом вхід до ресторану, де минулого разу вони сиділи разом з Кублеєм і офіціантка Любка, яка мала обслужити їх, так і не прийшла. Якщо його гіпотетичний здогад не підводить, то саме сьогодні її чергування. І радість, несподівана радість після пам'ятної дикої образи Кублея навела на думку, що об'єкт слід шукати саме тут.
Капітан Дубль не помилився. Кублей м'яко, як кіт, що намітив здобич, ні на кого не звертаючи увагу, зосереджено йшов до мети — не поспішаючи наближався до ресторану. Капітанові з цієї засідки було видно не лише вхід у ресторан, а й саму його залу.
Переступивши поріг, Кублей усівся за той же столик, за яким вони сиділи минулого разу. Наразі до нього підійшла офіціантка-тумба і, очевидно, впізнавши його, почала прискіпливо допитуватись. Кублей викручувався, розмахував руками і все це кінчилося тим, що вона безцеремонно показала йому на вихід, ніби ресторан належав їй і розташовувався не на території аеропорту, а в її власній квартирі.
Засівши якийсь час у засідці, подібну операцію вирішив проробити й капітан Дубль.
— О, і ви тут, як тут! Той нічого не добився, так прислав дружка. Я вже сказала вашому зачуханому партнерові — Любка звільнилася. І квит! Вона виїхала. Надовго і далеко. Ви вже третій, хто цікавиться нею. Що ще треба від мене? Перше, друге, третє чи я вам підходжу на десерт, капітане?
— Я не капітан, то все жарт мого зачуханого партнера, як ви назвали мого знайомого...
— Не треба тут пудрити мені мізки... Досить і того, що я попудрила сьогодні свої щоки. А вам, капітане, не личить взагалі брехати... Ви, видно, совісний чоловік. Не такий, як ото ваш нахаба. Я в людях розбираюся краще, ніж міліція. Зрозуміли?
— Зрозумів!
— Зі мною можна тільки так. Ви відверто, і я відверто. Чи мо' будемо й далі гратися в піжмурки?..
— Ні, будемо відвертими. Я й справді капітан.
— Авжеж, я знаю... Ви знаменитий капітан Дубль. А хто отой зачуханий — не відаю...
— Гм, звідки ви знаєте мене?
— Ви смішний, їй-богу! Хочете стати невідомим — надягніть маску, або більше ніколи не висовуйтесь з екранів телевізора. Я цю вашу кримінальну хроніку кожного разу дивлюся. І вас, капітане, знаю, як облупленого. Дайте автограф, а то нічого не скажу, — вона присіла поряд. Вийняла блокнотик, у якому записувала замовлення і надавала рахунки відвідувачам. Капітан взяв його і своїм гарним почерком написав: «Кращій офіціантці України з її чарівних околиць на усміхнене щастя!»
— Здорово! — посміхнулась вона, прочитавши. — Хай дівчатка позаздрять. Вони всі в вас закохані. Любка також. Знаєте, як її прозвали? «Феррарі»!
— Чому «Феррарі»?
— Цього я не знаю. Одні кажуть, що вона з італійської мафії, тому й «Феррарі». Інші кажуть, що є така італійська машина, і в неї фари заплющуються і розплющуються. У Любки також. Боже, які в неї очі, а які вії!.. Ви б тільки побачили, як вона ними, бісова, кліпає і притягує тих мужчин, як пітон зайчиків, — вона підсунулася до нього ближче. — Ви сьогодні вже третій. Приходив тут перший. Також мужик — те, що треба. Може, трохи з лиця і не такий, як ви, капітане, але... статура я вам скажу... Наші дівчатка з кухні аж з ножами повискакували. Теж усе допитувався, і я йому чесно сказала. «Любці нічого не загрожує», — так він відповів. Гарний чортяка!.. Я йому також одразу повірила... Люблю гарних мужчин... На десерт... Ха-ха-ха! А ви, капітане, ... любите десерт? У нас тут дівчатка... О, бачу — ви не з тих... Ще й досі ото червонієте... Де ви росли?
Дубль дивився на неї і мовчав. Він знав: жінці потрібно дати висловитися до кінця.
— Так, я тому красеню розказала... Можливо, то її рідний чоловік.
— А що бувають і не рідні?
— Скільки завгодно. У Любки їх було, як огірків у діжці. Гарна ж!.. «Гарні — не для сім'ї». Так я йому сказала. «Твоя "Феррарі” — тю- тю. За кордон поїхала. На гастролі... Зрозумів, артисте?»
— А він артист?
— Не знаю. Але дуже схожий на артиста. На оцього, знаєте, Задніпровського[44]... Дуже я люблю цього артиста. Високий, стрункий. А які в нього очі! Також, як у «Феррарі».
— А мені що ви скажете?
— І вам кажу: Люба поїхала за кордон. На гастролі. Вона так і нам по секрету сказала: «Дівчатка, я уклала контракт і на цілий рік відбуваю до Америки. А там і до Канади подамся. Чоловік дав згоду». Як на мене — хай погуляє. А ще завважила, мовляв, не вміє чоловік заробляти бабки, їх заробить його «бабка». Й при цьому ляпнула недвозначно по своєму кругленькому задку. Задок у неї, я вам скажу, хоч печатки став чи відмічай або пиши: «Тут був Вася!»
Капітан Дубль не стримався і посміхнувся.
— Що ви розповіли моєму зачуханому?
— Сказала, щоб мотав звідси, бо в неї дуже ревнивий чоловік і... як його... каратист... Кістки в один момент переламає... Ну й що сам сьогодні за нею також приходив. Так що я йому не раджу приставати до такої дівки... Та й вона його не підпустить навіть на відстань простягненої руки. Ви ще не знаєте нашої «Феррарі».
— А прізвище? Ви можете назвати її прізвище?
— Яке прізвище? Хіба в Любки було прізвище?.. Вона ж у нас ніколи не працювала. Смішний ви... Просто заплатила нам і все. Сказала, хто питатиме Любку, Любку «Феррарі», кажіть, що працює... Але сьогодні, мовляв, не її зміна... Її тут ніколи й не було. Вона жодного клієнта не обслужила... Я маю на увазі за столиком... А щодо ліжка, то я вам уже сказала. Все, капітане, інтерв'ю закінчено. У мене до вас останнє питання: хто платитиме гонорар?
Дубль поліз до кишені і витяг звідти стокупонну купюру.
— А зачуханий мені долара сунув, — буркнула невдоволено «тумба».
— Він спеціаліст по імпорту, а я...
— Зрозуміло, капітане. Вам преміальні тільки фантиками кидають... То може хоч кави? Людей, бачите, скільки в нас? Усе дорого! Пасажири до нас не йдуть. Жують свої бутерброди і соплі... Пробачте... Бачу, до таких слів ви не звикли... Ще раз пробачте... Так кави подати? Безплатно... За автограф.
Капітан ще раз відмовився, підвівся, щиро їй подякував і навіть поцілував у щічку. Вона зашарілась і капітан зрозумів, що таку жінку готувати довго до постельних баталій не треба... Вона, як піонерка, сама завжди готова. Спалахує, як зірка і згоряє, як метеорит, проте її дуже рідко запалюють, зважаючи на її чималенькі габарити.
— Спробуйте перевірити її прізвище в Печерському ОВІРі. Але я вам нічого не казала, а ви від мене нічого не чули... За це з вас ще один поцілунок, капітане, і в ліву щічку. Хай дівчата побачать... Скажу, що брат, якщо бармен питатиме... Він...
Капітан не дав їй докінчити фразу й поцілував тричі, сказавши, що Бог любить трійцю.
У Печерський ОВІР він прибув одразу за Йосипом Кублеєм. Зустрівши його тут, він водночас зрадів і розсердився. Отже, «тумба» йому збрехала. Вона підказала й Кублею звернутися до ОВІРу. «То що ж виходить? Вона й його пустила по цьому сліду? А якщо сказала всім однаково? Виходить, що "тумба" зацікавлена в тому, щоб я йшов по сліду Кублея. Але, питається, для чого мені "Феррарі", коли я розшукую ресторан — підпільний ресторан "Європа-блюз"? Ресторан з чотирьох осіб. Приватний ресторан».
44
Очевидно, йдеться про одного із Задніпровських — сучасних популярних українських акторів, але про якого саме, на жаль, нам невідомо.