Через чотири дні, коли лейтенант Хорт збирався вже покинути не зовсім гостинний для нього Київ, Надійка повідомила йому, що об'явилася Люба. Між сестрами відбулася телефонна розмова. Люба зателефонувала під вечір:
— Передай, сестро, своєму лягавому, щоб мотав звідси, поки живий! Ми закриваємо лавочку, і хай він спробує щось довести...
— Так ти в Києві?
— Будеш багато знати — скоро постарієш і не вийдеш заміж навіть за лягавого.
— Любо, я тебе не впізнаю! З ким ти зв'язалася? Для чого все це тобі?
— Слухай-но, не корч із себе Макаренка[47] в спідниці і менше ляпай язиком. А то ти мені не сестра!..
Відчувалося, що Феррарі-старша добряче напідпитку. Та й говорила очевидно в присутності когось із своєї «компанії», явно граючи «на публіку»...
Наступного дня в одній з київських підворіть у самому центрі капітан Дубль, лейтенант Хорт і сержант Квочка натрапили на відомого українського бізнесмена. Він був п'яний як чіп. Сидів прямо на асфальті і варнякав, ледве повертаючи язик.
— Ви, любі мої мусора, можете мені тільки позаздрити. Європа- люкс...
Аби не оці останні слова, капітан Дубль навіть уваги б не звернув на п'яного бізнесмена, пристойно одягненого, при краватці й з дорогим шкіряним «дипломатом» у руці... Він продовжував свій п'яний монолог:
— Я міг би їм утричі більше заплатити. Не обслуговування — люкс! Тобі, — звертався до капітана чоловік, — чуєш, тобі навіть у сні такого не снилося, — ледь зіп'явшись на ноги і обійнявши стовбур молодого каштана, говорив він. — У сні, чуєш?.. І все це за якихось триста доларів! Жаль, що не лишили своєї адреси... Одна ніч — і дві Європи!.. Одна — «міс Італія», а друга — «міс Європа»... Європа краща і ... ширша... Набагато ширша! «Міс України» не було...
Його взяли під пахви.
— А про решту я мовчу... Моє слово — закон... Мовчу як риба... Сказали тільки, якщо сподобалося, самі подзвонять мені і обслужать на дому... Зрозумів, мій генерале — на дому!.. — звернувся до сержанта Квочки чоловік.
— Я не генерал, а сержант...
— Такі вуса і лише сержант... А що тоді казати генералам?..
У кріслі, куди його всадили, він ледь тримався, щоб не впасти і, звертаючись до капітана, все промовляв:
— Слухай-но сюди, генерале!..
— Я вам не генерал!..
— Пробач — пане генерал!.. А чому в тебе вісім зірок на погонах? На етикетці з-під пляшки коньяку, гик-к-х, і то п'ять... Ти генерал армії?..
— Ви справді п'яні чи тільки прикидаєтесь?
— Я п'яний, генерале... П'яний від щастя, від кохання... Ти чув коли-небудь вірш «Так ніхто не кохав»[48]?..
— Не святотатствуйте!.. Ви ж культурний чоловік, інтелігент...
— Я бізнесмен, генерале!.. Чесний бізнесмен... Глянь, скільки валюти в мене в дипломаті!.. Жаль, не пам'ятаю тільки зараз шифр від замка... Але тобі стільки і не снилося... А вони, дурні, взяли з мене тільки триста баксів. По прейскуранту, генерале!.. А я сказав... Як чесний бізнесмен. Український бізнесмен... Сентиментальний! І чайових кинув їм по сотні! Хай знають наших... Таке обслуговування!.. Казали, якщо сподобалося, вони на дому обслужать, тільки щоб залишив телефон... Але вдома не вийде... Я приїду ще раз до них, а як ні, то можна і в офісі, моєму офісі. А чого — не можна?!.. Пообіцяли подумати, генерале... Тебе коли-небудь обслуговували отак?.. Дві дами відразу... «Міс Італія» і «міс Європа»... Європа краща... Ширша і ... краща...
…[49]
— Е-е-е, генерале, цього я тобі не скажу!..
— А якщо ми примусимо?
— Не примусиш, генерале. По-перше, ти не гестапо, по-друге, не кагебе, по-третє, генерале, я не знаю... Доставка додому... Валюта і краватка — все на місці...
— Штани також!
— І штани, генерале, і трусики... Все на місці... Нічого не відірвано, не відкушено, ги-ги-ги, ... ги-к-к-х...
— Не блазнюйте!
— Я не блазнюю, — п'яно посміхався чоловік. — Обслуговування — люкс!.. Люкс-Європа і люкс-Італія!.. Тобі, генерале, і не снилось... Чесні благородні люди... Я спочатку напустив у штани, а коли вони мене помили — чин-чинарьом!.. Приготували ванну, сніданок... Ікорка там, банани, ананаси, коньяк, шампанське!.. І все таке інше... Благородно... Хай живуть... Чесно заробляють валюту. А чого?.. І головне — люкс-обслуговування... Знав би адресу, генерале, тобі, як другу, по секрету дав би... А так не знаю... Інквізиція не пройде, а пройде — не знаю, генерале... Навіть щоб хотів мамі рідній признатися — не признаюсь... Адресу там не дають... Кажуть, ми вашу візитку маємо... Самі подзвонимо... Тільки без хвоста... Слово бізнесмена, слово — закон... Чекаю дзвінка, генерале...
Клюючи об стіл носом чоловік продовжував п'яно варнякати одне і те ж. Капітан Дубль з його слів зрозумів усе. А головне, що бізнесмена захопили не в бориспільському аеропорту, а в Жулянах. Отже, все те, що Феррарі-старша передала молодшій — блеф!.. Усі зусилля, кинуті на Бориспіль, виявились марними, як і дні марно спливли. Вони знайшли запасний варіант...
Поки затриманий не прийшов до тями, сержант Квочка склав акт, перерахувавши речі і долари потерпілого бізнесмена в «дипломаті». Капітан Дубль перевірив наявність квитка, в якому був зазначений маршрут «Запоріжжя-Київ». Перевірив паспорт, де була відмітка, що він одружений і мешкає в Києві по вулиці Генерала Наумова... «Може звідси в нього й звичка величати кожного генералом?» — припустив подумки капітан, а вголос запитав:
— Так у чому ж секрет вашого мовчання?
— У люксі, генерале! У люксі... Обслуговування — люкс, а головне, що живий лишився!.. П'яний, але живий... Європа-люкс. В Америці такого не зустрінеш... їхній Президент, як там його, красеня?.. Ага, Клінтон! Так от, красень Клінтон може тільки позаздрити. І ти, генерале... Ти також заздриш мені...
Капітан наказав відвести затриманого п'яного бізнесмена в камеру попереднього ув'язнення.
— Коли завтра прийде до тями, поговоримо з ним на тверезу голову...
— Ображаєш, генерале, я не п'яний... Давай зараз. Я тобі все скажу... Хочеш, опишу італійку або «міс Європу»?.. Італійка — палаюча брюнетка, а «Європа» — блондинка. Не жінки — лебедині!.. Стрункі, довгоногі... Скрізь золоті ланцюжки — на шиї, на ногах, на руках... І руки, як крила лебедині!.. І вся ота небесна краса за триста доларів плюс чайові... Добровільно, ввічливо... Ніхто не примушував... Я почав було сперечатися, мовляв, даю чотириста, а вони ввічливо так: «Ні, пане, нам зайвих не треба»... Я дав їм по стольнику на... бюстгальтери... Бюсти ж які!.. Пальчики оближеш!.. Не жінки, а тропічні орхідеї під пальмами... Пуховички, пальмочки, фрегат і все таке інше... Голуба лагуна... Джакузі... Плаваючі орхідеї, мій генерале... Позаздриш голубою заздрістю чи жовто-блакитною...
— Не блазнюйте!..
— Я український бізнесмен... Я патріот, генерале! Слава Україні! Героям слава!.. «Міс Європі» слава!.. «Міс Італії» також...
Сержант Квочка відволік бізнесмена в камеру. Капітан залишився з лейтенантом Хортом.
— Отже, лейтенанте, Жуляни! Запасний варіант знайшли, негідники... А завтра ж у нас ще й «Київ пасажирський». Нічний рейс — Берлін-Київ, Будапешт-Київ, Варшава-Київ... А кадрів конче не вистачає!.. Біда!..
— Тут і ще питання: там така ж схема? Свої бармени, свої інформатори. Чи також задіяні таксі з четвертого таксопарку?..
На ранок капітана Дубля викликав до себе «на килим» полковник Ситорчук.
— Як там «Європа-блюз»? Зер шлехт?..
— Для мене зер шлехт, а для бізнесмена — люкс... Принаймні учора він почувався чудово.
— Я прослухав запис... Цікаво і все зрозуміло. Він уже очуняв?
— Очуняти то очуняв, але краще б він п'яним залишився... «Нічого не знаю, нічого не пам'ятаю, нічого не говорив...» Як папуга каркає...
— А з записом його знайомили?
— Прослухав той запис і заявив у знущальній формі: «І дурневі зрозуміло, що п'яне варнякання. Це не я говорив, а горілка в мені...»
— І все?
— Поки що все. Проситься додому! Готовий заплатити будь-який штраф. Не відмовляється й від меценатських послуг і таке інше... Про «Європу-блюз» більше ні слова. Каже, приснилося... Біла гарячки... Чого, мовляв, з п'яної голови не наплетеш...
— Цікаво. Вони ж йому не погрожували?
— Не погрожували, — мовив капітан. — Принаймні з його п'яної розмови відчувалося, що над ним якогось тиску чи насильства не чинилося. Все чисто, як він каже, благородно. Вилучили в нього триста доларів та щедрі чайові, які він зголосився сам по своїй волі заплатити. І будь ласка, куди, мовляв, його доставити?.. Щоправда, в добрячому напідпитку... Боюся, щось у спиртне додають, бо скаржився наш потерпілий, що в потилиці тупий біль... Ми дали йому «трійчатку» — каже, полегшало...
47
Антон Макаренко (1888–1939) — видатний український педагог і письменник, який перевиховував юних злочинців, перетворюючи їх на достойних людей.
49
На жаль, тут пропущене речення. Напевно, питання — де саме знаходиться притон «Європа-блюз».