Норман зітхнув: в пору його студентства авто ще не витіснили пішоходів, і мандрівки наодинці із самим собою були чимось неперевершеним у всьому його паризькому житті.
Саме там, у «Сентраль Монті», він призначив зустріч тому, хто поїде в Радянський Союз. Норман не випадково обрав Париж: зустрічатися у Швеції з представниками «Слов'янської місії» видавалося нерозумним, бо одіозність цієї організації була добре відома не лише йому. Відоме було й те, що останніми роками «місіонери» кілька разів провалювалися на радянському кордоні, і це теж не можна було не брати до уваги. Їхні спеціалісти списували все на блискучу роботу радянської митниці. Чудово обладнаним тайниками машинам так і не вдавалося перебратися через кордон. Керівники «місії» копали глибше: хтось підкинув думку про те, що за їхньою діяльністю стежить радянська розвідка, тому останнім часом вони часто змінювали місця свого перебування, замітаючи сліди. Остання резиденція була обладнана на околиці Стокгольма в непоказному будиночку без вивіски.
Отже, Норман про всяк випадок вирішив провести зустріч якомога далі од Стокгольма.
Більше того, всю роботу по організації поїздки він переклав на резидентури у Франції і Швеції. «Шведи» повинні були організувати «слов'янський» конспіративний «дах», погодивши всі дії з «місією», їхні працівники повинні були знайти людину, що згодиться відвезти в Радянський Союз літературу. Найголовнішою, першорядною умовою було те, щоб це був «свіжий» вояжер, без старих «хвостів». Адже чим менше часу мине від дня першої зустрічі представника «Слов'янської місії» з кур'єром, тим більше шансів, що ця зустріч пройде непоміченою. Як і у всій цій операції, тут потрібен був темп — час нині був вирішальним чинником. «Французи» забезпечували технічний бік; легальність поїздки, документи, машину з тайником.
Такий розподіл обов'язків, окрім того, що пришвидшував справу, ще й розривав інформацію, яка стосувалася операції, Відтак, шведська резидентура могла тільки здогадуватися про те, навіщо затівається ця поїздка, а французька не відала, яке завдання ставиться перед агентом, що з таким поспіхом споряджається в СРСР. Координувати цю роботу взявся сам Черчілль.
Все було зроблено швидко і ретельно. «Слов'янська місія», за чиєю спиною і від чийого імені робилася справа, навіть не здогадувалася, хто втрутився в їхній бізнес. Норман потурбувався, аби жодного слова про ЦРУ сказано не було. Ллє люди, котрі субсидували діяльність «місії», дали зрозуміти її босам, що в гру втрутився сам хазяїн, і вибрики тут ні до чого. Норман знав навіть більше: організаціям, що давали гроші на «Слов'янську місію», «Свободу» і «Вільну Сиропу», на діяльність інших організацій, групок і угруповань, партій, комітетів і бюро, які боролися проти комунізму, щороку із секретних фондів виділялися чималі суми. Приміром, «Слов'янська місія» не була формально підтримувана ЦРУ і ніяким чином з ним не пов'язана, а існувала на добровільні пожертвування окремих осіб і благодійних фондів. ЦРУ ж тим часом могло скористатися послугами «місії» тихо і непомітно, не дратуючи громадської думки. Це теж було в системі роботи ЦРУ, що підтверджувала старе римське прислів'я — «Гроші не пахнуть»: за долари з Ленглі люди проповідували не лише слово боже…
… Аеропорт імені Шарля де Голля зустрів його звичними гамором і велелюддям. Але звичні вони були Черчіллю швидше завдяки його американізму, аніж згадкам про той Париж, який він полишив півтора десятка років тому. Ці ескалатори в скляних трубах, довжелезна змія транспортера з валізами — все це так не пасувало Парижеві Монмартра, Парижеві букіністичних крамничок вздовж Сени, Парижеві Квіткового ринку. Тільки здоровенні хлопці з кольтами при боці в кабінах паспортного контролю були, як і колись, хоча й виглядали тепер хіба що не такими веселунами і жартівниками.
Одразу ж по той бік турнікету, як тільки одержав паспорт, Норман озирнувся і пошукав очима того, хто мав його зустрічати. З працівниками в Парижі він не був особисто знайомий — це не входило в коло його обов'язків. Під час навчання він, природно, й гадки не мав, що працюватиме колись у розвідці — його цікавили тоді французький живопис, француженки і Сорбонна. А через півтора десятиліття він приїхав сюди як представник центру такої могутньої організації, що варто одного його слова, аби люди, котрі його ніколи не бачили й не знали, керуючись самим розпорядженням із Ленглі, пішли за нього у вогонь і у воду. Якби була на те потреба, то ці хлопці змогли б організувати йому зустріч не лише з якимось шведським місіонером, а з самим президентом Французької Республіки.