А потім вже перекинутися до американців чи англійців було важко — та й чи взяли б вони його собі на службу, він же ж не розвідник, він кат. Так і просидів тихо, поки з Герасименком не зіткнувся. Я говорив з лікарями і експертами: Герасименко помер миттєво, при його захворюванні така смерть можлива. Впізнав ката, от серце й не витримало. Ну що, запитань немає. Тоді бувай, Олександре Жигалін, і за допомогу тобі — спасибі. Юркін ще раз міцно потис руку Жигаліну.
— Щоб нам з тобою ніколи не зустрічатися. І, глянувши на здивованого Жигаліна, додав:
— З такого приводу. Тільки на рибалку!
«Неа», Греція:
«Поширений на зустрічі з безпеки і співробітництва в Європі прес-реліз радянської делегації про обставини загибелі віруючого Андрія Сіренка викликав бурхливу реакцію. Як заявив учора в інтерв'ю інформаційному агентству ЕФЕ представник Іспанії, матеріали прес-ре-ліза, в яких були відображені справжні обставини смерті Сіренка, повністю спростовують інформацію московського кореспондента ЮПІ».
«Бостон глоб», США:
«Наш кореспондент передає з Афін:
Американська делегація зняла свою пропозицію про включення до порядку денного афінської конференції питання про свободу совісті. Це сталося після того, як радянська сторона на спеціальній прес-конференції пояснила обставини трагічної загибелі віруючого Андрія Сіренка і розповсюдила значний за обсягом прес-реліз, у якому позиція США та деяких інших держав названа «позицією саботажу». Складається враження, що американська делегація зацікавлена в затягуванні переговорів і «потопленні» в ході дискусій конструктивних пропозицій».
Радіо «Свобода»:
«У Запоріжжі арештований пресвітер однієї з п'ятидесятницьких громад Петро Янюк. Причиною арешту, як вважають, був різкий виступ Янюка на похороні віруючого Андрія Сіренка, який загинув у таборі ув'язнених. Янюк — колишній фронтовик. Офіційне звинувачення Я шокові не пред'явлене.
Разом з Янюком заарештовано кореспондента американського інформаційного агентства ЮПІ Мітчела Бурроу, котрий перший повідомив про вбивство Андрія Сіренка». «
«Юманіте», Франція:
«Уряд Радянського Союзу заявив ноту протесту урядам Сполучених Штатів Америки та Франції у зв'язку із ворожою Радянському Союзу діяльністю журналіста ЮПІ Мітчела Бурроу та громадянки Франції Жаннетт Мельє, котрі були заарештовані органами державної безпеки СРСР і яким були пред'явлені звинувачення в шпигунстві та контрабанді. Ноти були вручені вчора послам США і Франції в Міністерстві закордонних справ СРСР. Посли від імені своїх держав висловили стурбованість негідною поведінкою громадян своїх країн і сподівання, що, враховуючи їхні чистосердечні зізнання, державні органи Радянського Союзу не передаватимуть справу до суду.
Учора ж, виявляючи добру волю, радянськими властями було прийняте рішення видворити за межі Радянського Союзу Мітчела Бурроу та Жаннетт Мельє.
Здавалося б, справа закінчилася, але чи не варто замислитися над тим, хто послав Жаннетт Мельє, котра останні кілька місяців ніде не працювала і ще й досі одержує лише допомогу по безробіттю? Хто заплатив за її турне по Радянському Союзу? Хто фінансував виготовлення спеціального автомобіля з тайником? На ці запитання ми маємо право і повинні одержати відповідь найближчим часом».
В електричці до Дьєпа Жаннетт зовсім не звернула уваги на чоловіка з вусиками і вухами, що стирчали, як локатори. Великі окуляри затуляли мало не пів-обличчя, і здавалося, що все воно й складається із самих окулярів та великого лоба, який був ще більшим через помітні залисини. Він дрімав у кутку купе і лише зрідка бурчав щось нерозбірливе собі під ніс.
Вона і в інший час навряд чи звернула б на нього увагу, а тепер і поготів. Відтоді як газети поруч з фотографіями президента на перших шпальтах почали друкувати її, вона ходила Парижем, тільки високо звівши комір не по сезону теплої куртки, а переважно просто сиділа вдома — у повній прострації, днями не вмикаючи ні приймач, ні телевізор, не торкаючись їжі.
І тільки Робер, її любий Робер, увечері намагався хоч якось розрадити її, почастувати келихом вина, спробувати нагодувати хоча б сяким-таким бутербродом. Вони обходилися майже без слів… Та й про що було говорити, коли тиждень у Парижі, здавалося, тільки й розмов було про «шпигунку Мельє», Спочатку Жаннетт намагалася щось пояснити хоча б Роберові, якось виправдатися, але нісенітниць ставало все більше, в хід пішли домисли і вигадки — так ніби. журналісти тренувалися в тому. Одразу ж коло літака, що прибув з Москви, до неї кинулися якісь молодики і дівиці з проханням хоча б у кількох словах розповісти про те, що трапилося, пропонували винагороду, але їй менш за все хотілося згадувати і Мартінсона, і Філа, і Бурроу, і Янюка… Іноді їхні обличчя зливалися: до носа одного ладналося підборіддя іншого, а говорив він голосом третього… І тоді Жаннетт розуміла, що це галюцинації; тому намагалася прокинутися, встати, хоча й напевне знала, що до ранку не склепить повік. На, душі було мерзенно.