— Хто він?
— Ти його не знаєш, але певен, що чув про нього: Юрій Клен, відомий поет-неокласик, якому, завдяки німецькому походженню, вдалося втекти з Совєтського Союзу, він же німецький офіцер Освальд Бургардт.
Авжеж, Олесь чув про нього і навіть читав його твори. Йому відлягло від душі, все ж своя людина, бо думалося, що зараз, чого доброго, вигулькне, мов чорт з табакерки, знайомий Косачів німець. Не минуло й кількох хвилин, як Юрій Клен з’явився у військовому мундирі. Вони привіталися й познайомилися. Косач запитав, що йому замовити.
— Чай з ромом, — коротко відповів Освальд і, провівши поглядом Косача, промовив — Я хотів зустрітися з вами дещо раніше, але ви зникли з Кракова. Днями я вирушу на Схід, отже часу в мене мало. Декого цікавить, як задалеко просунувся ваш батько у своїх дослідженнях. Вони ще не знають, що він тут. Але це проблема дня-двох.
— Звідки ж ви знаєте?
— Українське підпілля стежило за вами. То нічого особливого. Вони стежать за всіма, хто співпрацює з німцями.
— Хіба я співпрацюю?
— Ви працюєте в їхній газеті. Отримуєте німецькі гроші. Цього досить. Одне слово, вони знають, де ваш батько, але не знають, що ним цікавляться німці. Коли вони про це довідаються, ваш батько опиниться в небезпеці, бо зазвичай таких осіб ліквідовують.
— Можна запитати, хто вас просив сконтактуватися зі мною?
— Можна. Ви ж знайомі з Карлом Аріо[19], який очолює німецьку пресову службу «Дойче Нахріхтен Дінст»? — Олесь кивнув, і він продовжив. — Отже, він звів мене з людьми з Аненербе. На мене покладено обов’язок організувати їм зустріч з гуцульськими мольфарами. Я до всього цього ставлюся доволі скептично, але, знаючи, хто за цим стоїть, мушу сприяти.
Олесь здогадався, кого він має на увазі, бо чув, що Гітлер з головою занурений у містику.
— І ви з ними зустрілися? — запитав Олесь.
— Так.
— Що їм відомо?
— Небагато... Що чекісти полюють на дівчину з надприродними здібностями, яку називають Дівою. В горах німецька розвідка знайшла два радіомаяки, які реагують на іонізуюче випромінювання. Один з них був вимкнений. Другий працював і записав сигнали. Ці сигнали розшифрували і довідалися, що на досить великій відстані — понад два-три кілометри — радіомаяк проминула особа, яка їх цікавить. І не сама, бо з нею була ще одна особа, що мала схоже іонізуюче випромінювання. — Олесь відчув, як йому терпне в роті, і надпив пиво. — Дівою зацікавилися агенти Аненербе. Вони вперше довідалися про її існування зі звіту експедиції на Тибет. Далі почали копати глибше, і з’ясувалося, що паралельно її розшуками займаються і чекісти. Клубок розмотувався поволі, але врешті привів до Львова. Агенти Аненербе, стежачи за чекістами, помітили, яку увагу ті надають вашому батькові, і почали теж стежити за вашим будинком. А коли ваш батько зник, серед чекістів зчинився страшний рейвах. Когось із керівництва арештували. Ваше помешкання перетрусили, але не знайшли нічого вартісного. Шукали якісь старовинні книги. Отже, я готовий організувати таємну зустріч агентів Аненербе з вашим батьком так, щоб про це не довідалося підпілля. А разом з тим і різноманітні розвідники, які окопалися в Кракові. Окремі з них працюють на совєтів. Тому краще таку зустріч улаштувати добровільно, не чекаючи, поки німці самі вас вистежать.
Розділ 69
Ормос, листопад 2019. Хто рано встає, тому Бог камбалу дає
Схвильована Елефтерія бурмотіла щось по-грецькому над головою Бісмарка. Він уже сидів за столиком на балконі і мружив очі на сонце, що піднялося майже на полудневу висоту. Він не розумів, що вона казала. Англійською гречанка не могла зв’язати і двох слів, і через це його роздратування тільки посилювалося. А тут ще недосип, який тиснув на голову, млявість.
Мобілка показувала одинадцять двадцять. Господиня будинку, що бубоніла за спиною, раптом замовкла, а з боку моря долинули крики чайок. Олег зітхнув з полегшенням. Чайки його не дратували.
Взяв до рук смартфон. Насамперед скасував будильник, який підняв його о четвертій ранку. Щоб випадково занадто ранній ранок не повторився знову. Одного разу встав затемна, і вистачить. Якби знав, як йому хріново буде потім, залишився б у ліжку.
Раптом рипнули двері. Знову грецьке бурмотіння зазвучало над лівим вухом, але тепер інтонації були скоріше жалісливі, ніж схвильовані.
Елефтерія поставила на столик кавник, чашечку з блюдцем, тарілку з сиром, схожим на бринзу, і з оливками. Окремо шклянку води і дві піґулки «Алка-Зельцер».
«Ось воно що! — зрозумів, нарешті, Олег, обернувся до неї, посміхнувся винувато. — Вона вирішила, що я загуляв, запив, і ночував десь на вулиці. Ха-ха, можна подумати, що тут є де загуляти».
Беззвучно розсміявся. Кинув до шклянки з водою піґулку і почав спостерігати за її шипінням. Коли пив, зауважив, що він знову сам.
Море блищало під безхмарним небом. Заспокоювало погляд.
Маленька яхта виходила з бухти. Свіжий теплий вітерець куйовдив волосся. Кава повертала Олега в реальність. Сир виявився пісним, але якщо жувати його разом з оливками, в роті виникав особливий, приємний смак, що діяв навіть заспокійливо.
Уранці, о четвертій годині, за вікном панували темрява і тиша. Він вийшов на балкон. Кілька вуличних ліхтарів освітлювали нечисленні перехрестя. Море вилискувало мокрим асфальтом. Зірки цього ранку виглядали дрібнішими, ніби небо втягнуло їх глибше в себе.
Вмивання холодною водою і прохолодне вологе повітря на балконі пробудили Бісмарка досить швидко. Він цього разу, вже не звертаючи уваги на гучне відлуння, спустився до бухти вчасно. Кілька рибалок вантажили на човни пастки для лобстерів, знадоби і змотані сітки з пластиковими поплавками.
Тільки один з них розумів англійську, і через нього Олег попросив інших поглянути на фото з Георгієм Польським. Рибалки, одягнені хто в джинси з непромокною курткою, хто в комбінезон, по черзі подивилися на смартфон і заперечливо похитали головою.
Весла захлюпали по воді. Човни виходили з бухти.
Бісмарк проводжав їх поглядом, поки вони не розчинилися в передсвітанковому імлистому морі. Потім, сівши на кам’яний парапет набережної, втупився на ще спляче містечко.
Повільно в думках своїх він наближався до висновку про те, що старий Польський знову всіх обхитрував. Всіх, залучаючи рідню. Він, може, взагалі живе на іншому острові. А фотографію зробив тут. Чи важко приїхати, домовитися, взяти на годинку-другу човен напрокат? Попросити когось з іншого човна сфотографувати його. І все, місце проживання сфабриковано. А насправді він сюди тільки заради цього і приїжджав. Приїжджав улітку, коли на набережній повно туристів, коли і в морі десятки човнів з рибалками і відпочивальниками, а тому ніхто нікого не запам’ятовує. Адже туристи безликі. Вони приїхали і поїхали. Пам’ятають і знають тільки тих, хто залишається. Але ж місцеві рибалки не впізнали старого. Отже, він не місцевий!!!
Бісмарк важко зітхнув. Стало навіть соромно перед покійним Клейнодом, що він так бездарно просрав отримані від нього гроші. Виходило, що він дійсно приїхав на відпочинок, а не для того, щоб розкрити таємницю, яка перевернула і зробила неспокійним його життя.
Він знову ввімкнув мобільник, став розглядати сотню разів бачене фото, збільшувати пальцями його фрагменти. Погляд раптом зупинився на назві і цифрах. Цього човна він учора в бухті і біля неї не знайшов. Але рибалкам він показував тільки старого, а треба було звернути їхню увагу на назву човна. Човен би вони упізнали.
Поки Олег нарікав на свою нетямущість, поруч зупинився маленький зелений «фіат». З нього вискочив хлопець, вивантажив з багажника дві торбинки. Відніс до краю бухти, переклав у прив’язаний носом до швартувального кільця човен.
— «Avgi», — прочитав Олег назву човна. — Від «авгієвих стаєнь»? — подумав і невпевнено знизав плечима.
Хлопець, видно, поспішав. Він запитально глянув на Бісмарка. Мабуть, зауважив інтерес незнайомця до свого човна.
— Do you speak English? — з надією запитав Олег.
19