Ім’я Лори Бейнз не згадувалося в газетах жодного разу, хоча Річард Флінн кілька разів таки з’являвся. Я вже знав із рукопису: певний час Флінна вважали підозрюваним, після того, як із розслідування виключили Дерека Сіммонза з огляду на його «залізне алібі». Про причетність Вайдера до підпільних психологічних експериментів ніде не згадувалося. Але постійно підкреслювалося, що Вайдер був відомою постаттю в поліції Нью-Джерсі та Нью-Йорка, оскільки виступав свідком-експертом у багатьох висновках про психічне здоров’я людей, яких обвинувачували у скоєнні тяжких злочинів.
Відносно його статусу як свідка-експерта в кримінальному судочинстві, слідчі розглядали це як потенційну зачіпку з самого початку. Вони вже розглянули справи, у яких свідчив Вайдер, особливо ті, результат яких був несприятливий для обвинуваченого. Але така версія швидко зайшла у глухий кут. Жодного із засуджених через Вайдерові показання не було випущено протягом цього часу, за винятком чоловіка на ім’я Жерар Панко, якого випустили і звільнили з в’язниці Бейсайд, штат Нью-Джерсі, за три місяці до вбивства. Але майже одразу ж по звільненні Панко переніс серцевий напад. Він вийшов із лікарні лише за тиждень до вбивства професора, тому, як дійшли висновку лікарі, фізично не зміг би здійснити напад, і гіпотезу відкинули.
Річарда Флінна кілька разів допитували, але ніколи офіційно не визнавали підозрюваним чи обвинуваченим. Він найняв Джорджа Гокінза, адвоката, який звинуватив поліціянтів у цькуванні, й припустив, що вони намагалися перетворити Флінна на цапа-відбувайла, прикриваючи свою некомпетентність.
Якою була Фліннова версія подій? Що саме він заявив слідчим і журналістам? Зі статей, які я знайшов, здавалося: сказане ним у той час відрізнялося від написаного в рукописі.
По-перше, він не згадав про те, що саме Лора Бейнз відрекомендувала його Вайдеру. Він просто сказав: його представив професору «спільний знайомий», адже Вайдер шукав когось підходящого для бібліотечної роботи на неповний робочий день. Флінн працював у Бібліотеці Файрстоуна в університетському містечку, а Вайдеру була потрібна людина, здатна організувати його бібліотеку за допомогою комп’ютерної системи. Вайдер дав йому набір ключів у разі, якщо Флінн захоче працювати там, коли професора немає вдома, позаяк він часто виїжджав із міста. Флінн використовував ключі кілька разів, заходячи в будинок професора, коли того не було. Двічі чи тричі професор запросив його залишитися на вечерю, завжди на двох. Якось у п’ятницю він грав у покер із професором і двома його колегами. (Цього моменту в рукописі не було.)
Він зустрів Дерека Сіммонза, і Вайдер сам розповів йому історію Дерека. У нього не виникало жодних конфліктів із професором, і взаємини між ними можна було описати як «теплі та дружні». Професор ніколи не казав йому, що хтось чи щось йому загрожувало. Зазвичай Вайдер був товариський і любив жартувати. Він із задоволенням говорив про свою нову книжку, яка мала вийти наступного року та яка, на його думку, мала б величезний успіх — як науковий, так і комерційний.
Та, як на гріх, у Флінна не було алібі на ніч убивства. Наприкінці рукопису він зазначав, що вирушив до будинку професора приблизно через двадцять хвилин після візиту Тімоті Сандерза, а це означало близько вісімнадцятої години. Я відзначив: йому б коштувало ще двадцять хвилин, щоб дістатися туди, можливо, більше, через погоду, і стільки ж, щоб повернутися. Але він сказав слідчим, що пішов до Вайдера близько двадцять першої, оскільки хотів поговорити з професором про деякі деталі роботи в бібліотеці, перш ніж поїде на різдвяні канікули. Також Флінн сказав, що повернувся додому о двадцять другій годині, після бесіди з професором, і невдовзі після цього ліг спати. Чи збрехав він під час слідства, чи тоді, коли писав рукопис? Або його підвела пам’ять?
У ті роки, як Флінн сам підтвердив у рукописі, рівень злочинності в Нью-Джерсі був досить високий, особливо після раптового припливу «мету»[6] та «креку»[7] в передмістя. Через кілька днів після смерті Вайдера, між Різдвом і Новим роком, усього в двох кварталах від його будинку, сталося подвійне вбивство. Літня пара, містер і місіс Істон, сімдесяти восьми та сімдесяти двох років відповідно, були вбиті у своєму будинку. Слідчі виявили, що злочинець увірвався о третій ранку, вбив пару, а потім пограбував будинок. Зброєю вбивства стали обробний ніж і молоток. Беручи до уваги, що вбивця взяв готівку та коштовності, які він знайшов у будинку, мотивом, безумовно, було пограбування, і насправді там виявилося небагато спільного зі справою Вайдера.