Лейтенант добре це бачив; він зітхнув і похитав головою:
— Бідний Антоніо! Нещасний мій друже… Невже тобі так скоро доведеться згорнути вітрила? Ох, що тут голосити… І все ж таки мені хочеться, щоб скоріше минула ця ніч, щоб скоріше настав світанок! А у відкритому морі, коли… коли труп уже буде за бортом, на душі в мене знов стане легше. І справді, як же мені хочеться, щоб скоріше настав світанок!
Леоне все ходив туди-сюди по невеличкій каюті; час від часу він зачіпав ненароком нещасну Мігу, і дівчина щоразу здригалася й ще дужче притискалась до стіни.
— Померти, померти! — шепотіла вона. — О смерте, прийди й урятуй мене!.. Забери мене, смерте, як ти. забрала мого коханого!
Лампа почала гаснути. Леоне делла Рота гукнув, щоб принесли нову, а також вина. Цієї ночі йому потрібно й світло, й вино; тривожно й порожньо в нього на душі.
ЧОРНА ГАЛЕРА
Над фортом Ліфкенгек гордо має стяг із левом Леона та вежами Кастілії[34]. Такий самий стяг майорить над фортом Лілло й усіма іншими укріпленнями обабіч Шельди, що понаставляли на річку жерла своїх гармат, аж до могутніх мурів антверпенської фортеці.
Пильно стоять дозорці на всіх цих мурах та валах, і ні вдень, ні вночі не змовкають оклики та відгуки чатових.
Але не далеко й ворог, і він теж пильнує. З'явитись він може будь-якої хвилини. І хто знає, коли ця хвилина настане!
Біля голландських берегів вирує Північне море. Тут, на Толені, Валхерені й Шувені, на островах Північний Бевеленд і Південний Бевеленд живе нездоланне, залізне людське плем'я, яке раніше від решти заприсяглося прийняти швидше турецьку, ніж папістську віру, яке носить на капелюхах срібний півмісяць, а в серцях — незгасну смертельну ненависть до іспанців. А яку молодь народжують на цих оточених морем піщаних дюнах! Захищайтеся ж, кастільські вежі, пильніше чатуй на фландрійських бастіонах, леонський леве! «Краще свою країну зруйнувати, ніж втратити!» — казали моряки-гези. Це вони під Вере й під Лейденом виривали з грудей переможених іспанців серця, надкушували їх і кидали собакам:
— Жеріть, але вони гіркі!
На фортах Ліфкенгек і Лілло, на Круїському укріпленні, на фортах Перле, Сент-Філіппо, Марія, Фернанд та Ізабелла раз у раз лунає заклик:
— Чатуйте пильніше! Чатуйте пильніше!
Гарматні жерла на брабантському березі, гарматні жерла на фландрійському березі щомить ладні вивергнути смерть і загибель на будь-яке відважне судно, що наперекір їм спробує пройти вгору проти течії до Антверпена.
— Чатуйте пильніше! Чатуйте пильніше!
Але ніч темна, ні місячне сяйво, ні мерехтіння зірок не освітлює її. Важко такої ночі чатувати пильно. Як тихо й тепло! Тільки шум повноводої річки супроводжує застережливі оклики воїнів на валах.
— Чатуйте пильніше! Чатуйте пильніше!
Але що це перетинає з боку Південного Бевеленда Західну Шельду — там, де море й річка стрічаються і зливаються в одно? Що то лине в такій пітьмі на хвилях? Сотні зловорожих рук штовхають судно вперед, і воно летить, мов стріла, неначе примарне, неначе Летючий Голландець. Могутній його корпус розтинає хвилі, а за ним посуваються ще кілька суден, трохи менших.
Що цим гезам нічний морок! Вони вміють знаходити шлях на водах, що належать їхній вітчизні. Одна за одною сунуть темні тіні; вони йдуть в одну лінію, і жодного звуку не чути на судах, навіть весла занурюються у хвилі нечутно. Пошепки переказують моряки з уст в уста слова команди; кожен знає своє місце, кожен склав смертельну присягу встромити ножа у горло сусідові, якщо той необережним шарудінням чи необачним викриком наразить їхню святу справу на небезпеку.
І кожен неодмінно додержить присяги й заколе в такому разі будь-кого, хай це буде навіть брат, батько чи син.
Світло ліворуч! То — форт Лілло. Світло праворуч! Це — форт Ліфкенгек.
Лунко й виразно долинають оклики іспанської варти до матросів на борту… чорної галери й суден, що йдуть услід за нею.
Кожен ніж, кожна абордажна сокира напоготові… Біля гармат тліють замасковані артилерійські ґноти, збуджено калатають серця у відважних гезів.
— Чатуйте пильніше! — лунає вдалині. Жахлива небезпека загрожує хоробрим морякам.
Боже, пошли гезам удачу! Що то блимає праворуч? Це вогні в селі й у форту Каллао. Що то зблискує з боку Брабанта? Це вогні у селі Ордам.
Як тихо тепер у цьому страшному місці! Колись тут здіймався міст, естакада Александра Фарнезе — чудо будівельної техніки свого сторіччя. Який геній тут сяяв! Скільки крові тут пролилося!..