Та зненацька почувся тупіт, здавалося, хтось щосили підганяє коня. Якийсь воїн вимчав на площу, і вражені люди впізнали у ньому Ратнасінха. Він миттю зіскочив з коня і задихано вигукнув:
— Кохана, що ти робиш? Адже я живий!
Полум'я вже лизало вбрання Чінти. Ратнасінх несамовито кинувся на вогнище і схопив дружину за руку, щоб стягти її на землю. Люди кинулися гасити багаття. Але Чінта навіть не глянула на чоловіка, тільки рукою подала йому знак, одійди, мовляв.
У безмежному розпачі Ратнасінх скрикнув:
— Кохана, та що з тобою? Ти вже навіть не дивишся на мене! Адже я живий!
Крізь полум'я долинув голос Чінти:
— Тебе тільки зовуть Ратнасінхом, але ти — не мій Ратнасінх.
— Та ти тільки поглянь на мене! Це ж я, твій раб, твій коханий, твій чоловік!
— Чоловік мій поліг як герой на полі битви!
— Сили небесні, як же тебе переконати! Гей, люди, змилуйтеся, загасіть багаття! Швидше, благаю вас! Кохана моя, я ж твій Ратнасінх. Чого ти не впізнаєш мене?
А язики полум'я, немов пелюстки лотоса, вже огортали собою чарівну Чінту. І знову з полум'я долинув її голос:
— Я добре тебе впізнала, але ти — не мій Ратнасінх. Мій був справжній герой, він ніколи не зганьбив би звання воїна, аби врятувати собі життя. Чоловік, якому я вчора ввірила себе, зараз серед богів на небі, у всьому блиску воїнської слави. Тож не ганьби мого Ратнасінха. Бо він був герой, а не боягуз, що втік з поля битви.
Вогонь уже сягнув до її голови. А ще за хвилю цю неземної вроди жінку, яка над усе цінувала хоробрість і відданість, поглинуло спопеляюче полум'я.
А Ратнасінх знетямлено дивився на все те. Нарешті він збагнув, що казала йому з полум'я Чінта. Але ні, він не зрадить її, він не розлучиться з нею ніколи!
Ратнасінх обвів людей, що стояли довкола, уже на диво спокійним поглядом і рішуче ступив у гуготливе полум'я.
Конрад-Фердінанд Мейєр
ПЛАВТ У ЖІНОЧОМУ МОНАСТИРІ
Оповідання
Компанія освічених флорентійців зібралась перед альтанкою в медічійському саду[38] навколо «батька вітчизни» Козімо Медічі[39] спочити від спеки літнього дня у вечірній прохолоді. На тлі на диво чистого вечірнього неба, чудово забарвленого ніжними тонами, що меркло над скромно обставленим столом, вирисовувалась сива голова чоловіка. Він говорив, і погляди всіх були прикуті до його красномовних уст.
— Мій Поджо[40], — сказав після паузи Козімо Медічі, поглядаючи розумними очима, що сяяли на його потворному обличчі, — я оце знову перегорнув книжечку твоїх фацецій. Я, звісно, знаю її напам'ять і дуже шкодую, що тепер можу тільки тішитись витонченістю їх форми, але не можу відчути ні цікавості, ні подиву; Неможливо, щоб ти, при своїй вимогливості, не викину; з свого відомого видання книжки якусь дотепну й мил гумореску, через те, що її недосолено чи пересолено. Пригадай-но! Дай же друзям, що розуміють ледь помітний натяк і прощають найсміливіший жарт, одну з своїх кращих фацецій, яких ще не знає світ.
Після короткого роздуму старий відповів:
— Ці гуморески чи подібні до них, які тобі так до смаку, мій Козімо, прикрашають, наче пишний вінок, тільки темні кучері і зовсім не личать беззубому ротові. — Він посміхнувся й показав ряд ще гарних білих зубів. — І тепер я, — зітхнув він, — тільки неохоче повертаюсь до юнацьких, по суті невинних, пустощів.
— Поджо, ти проповідуєш! — урвав його мову один юнак. — І це ти, що повернув світові комедії Плавта[41].
— Зауваження слушне, дякую, Ромоло! — вигукнув Поджо. — «Як було знайдено Плавта» — так зветься фацеція, яку я сьогодні хочу запропонувати вашій ласкавій увазі. — І, пародіюючи довгі вступи, якими звичайно починались італійські новели, почав:
— Моя фацеція розповідає про два хрести — тяжкий і легкий — та про двох варварських[42] черниць — послушницю й абатису. Отож слухайте. В ті дні, найясніший Козімо, коли ми відтинали зайві голови в нашої святої церкви, що обернулась на Лернейську гідру[43], я був у Констанці[44] і брав участь у грандіозних діяннях Вселенського собору[45].
39
Козімо Медічі (1389–1464) — один з найбагатших людей Флоренції, меценат (покровитель) багатьох письменників і художників. У 1434 р. при формальному збереженні Флорентійської республіки став повновладним правителем Флоренції. За роздачу хліба народові в голодний рік його почали звати «батьком вітчизни».
40
Поджо Браччоліні (1380–1456) — італійський письменник-гуманіст, відомий своїми «фацеціями» (фацеції — короткі новели-анекдоти). Він розшукав багато манускриптів античних римських письменників, серед них — 12 комедій Плавта.
42
В даному разі — неіталійських. Італійці епохи Відродження, як і стародавні римляни, називали германців варварами.
43
Лернейська гідра—змія з дев'ятьма головами, у якої, за античним міфом, замість одної відпалої голови виростали дві нові.