– Приходь на наше місце, – тихо сказав брат. – І швидко! Ми чекаємо на тебе.
...Королева Олімпія насипала горлиці зерна зі скляної банки, а сама сіла в широке крісло, підібгавши під себе ноги, ніби сховалась. Зараз вона була просто втомленою жінкою, матір’ю двох майже дорослих дітей, а не поважною особою, котра керує великою державою. Їй треба було подумати. На це вона має час аж до ранку, але навряд чи витримає, щоб не заснути. День був дуже важкий і тривожний. І кожен наступний здавався щодалі важчим і тривожнішим. Зараз у неї не було навіть сили покликати дітей. «Трохи відпочину, і тоді...» – вирішила Олімпія. І незчулась, як заснула, змирившись зі словами, що їх нашіптувала сама Доля: «Люди з Королівства у небезпеці!»
11
В Люциній кімнаті було темно. Майже всі ліхтарі в саду погасли, з дерев скрапувала дощова роса – несміливе нагадування про надвечірню грозу. В альтанці теж не світилось, і ті, хто зібрався там, були невидимі для людського ока: Марко, Серпень, Сиволап і Фелікс. Вони давно вже не збирались разом, та ще й так пізно.
– Не треба, щоб хтось знав, що ми тут, – попередив Серпень. – Тому говоріть тихо. Те, що я вам скажу, – таємниця, яку довгий час приховували не лише від громадян Королівства, а й від нашої родини. Якби не нинішній приїзд посла крутиголовців, ми б досі нічого не знали.
– І звісно, ти мовчав аж до вечора! – обурилась Люцина. – У вас із мамою завжди якісь секрети, і вона, певно, не хоче, щоб я про це дізналась, правда? Навіщо травмувати бідну дівчинку!
– Тепер цього не буде. Ситуація така: із Королівства зникають люди. Вони ніби розчиняються в повітрі. Так триває вже півроку. Вони зникали й раніше, але не так багато.
– Меркурій Бібльос теж зник.
– Який ще Меркурій?
– Той пан, що мав бути завтра у нас на вечері.
– Ага. За останніх півроку зникло приблизно півтори тисячі людей, і ніхто з них не повернувся. Ніхто не забороняє нашим громадянам подорожувати по інших світах, але не кожен зважиться перетнути невидимі кордони й мандрувати по небезпечних місцях задля розваги. Це роблять, коли мають якусь вельми поважну справу. В Імперії люди Королівства – вкрай небажані гості. І от сьогодні посол крутиголовців заявив: якщо люди Королівства негайно не покинуть Імперію, нам оголосять війну.
– Моє військо готове боронити Королівство, – сказав Сиволап. – Але навіщо нам війна? Правда?’
– Так, Сиволапе, бо ми її програємо. У нас немає ні зброї, ні танків, ні гармат, бо це суперечить нашим принципам. І ми не можемо вбивати людей. Крутиголовці звинувачують нас, ніби ми послали до Імперії людей, щоб розвалити її зсередини. Вони мають право захищати свою країну.
– Еге ж, захищати! – втрутився Фелікс, котрий був тут наймолодший. – А коли вони отруїли короля, хотіли заграбастати наше Королівство, то чому ми їм не оголосили війну? Можна подумати, що люди Королівства хочуть зробити те саме!
Люцина з повагою глянула на свого Фелікса. Він наче повторив її думки. Виявляється, вони схожі. Зрештою, це ж вона виростила його з приблудного кошеняти. От зараз Сиволап дасть йому прочухана! Але котячий король до цього поставився спокійно. Він сказав:
– Мій син запитав саме слушно. Що роблять люди Королівства в Імперії?
– Я знаю, що вони роблять, – чітко мовив Марко. – Я знав це ще перед тим, як іти сюди. Ти можеш, Людино, зробити одну послугу?
– Яку?
– Запроси на завтрашню вечерю Германа Гессе. Він зараз у мене вдома. Це втікач з Імперії. Я хочу, щоб Її величність почула, що роблять люди Королівства в Імперії.
– Так довго чекати! – вигукнув Серпень.
– Це дуже важливий свідок. Йому може загрожувати небезпека, якщо я приведу його просто до палацу. А так це буде приватна зустріч, на якій будемо всі ми.
– А Марко буде? Я хотіла його запросити.
– Марко вважається членом нашої родини. Він просто не любить ходити на ці офіційні вечері. Але завтра буде.
– Чудово! – вигукнув Марко. – Отже, ти завтра, Люцино, скажеш церемоніймейстеру, що вирішила запросити пана Германа Гессе, мого приятеля. Так?
– Угу, – кивнула дівчина. – А що ми ще можемо зробити для людей з Королівства? Піти їх шукати? Супер!
– Чудова ідея! – іронічно посміхнувся Серпень. – Цілком у дусі Серединного світу.
Люцина образилась:
– А що ти маєш проти Серединного світу? Я прожила там усе життя і, як бачиш, нічого зі мною не трапилось. І ми з мамою й далі там би жили, якби не трапилось нещастя з татом і тобою.