«Що я тут роблю?» – думав хлопець. Після того як вони стали знову родиною, він уявляв собі все по-іншому. А що з того вийшло? Люцина зовсім самотня. Марко їх уникає. Мама ось-ось зірветься. Усі вони – заручники ситуації, яка з щодня погіршується. У війну з Імперією Серпень не вірив, бо навіть не міг собі цього уявити. Але він вірив у притчу про зайву краплину дощу, яка викликає повінь. Можливо, ця крапля зняла б напруження, вказала б вихід. Хто, врешті, відповідав за долю Королівства? Король чи таємничі Старі, котрі пильнували за кожним кроком їх усіх разом з Люциною? Батько весь час озирався на них, вони дихали йому в спину і вигнали матір, щоб потім, коли стало непереливки, її повернути. Серпень не міг довіряти людям, які ховалися від усіх і були в масках. Внутрішнє чуття підказувало йому, що це несправедливо. Раніше йому було байдуже, а тепер – ні. Якщо йому судилося колись стати королем, то він не зможе приховувати свої сумніви.
Деякий час вони сиділи мовчки. Люцині як заціпило. Вона не піднімала очей, длубаючись у тарілці. Нарешті Її величність згадала про правила гарного тону й посміхнулася до гостя. Але не знайшла що сказати.
– Чуєш, мамо, – озвався Серпень, – наш гість – особливий. Він – письменник.
– О, – відказала Олімпія, – це просто чудово!
Вона сказала це щиро, бо у Серединному світі займалась дуже приємною справою – виданням книжок.
– Ви вже видали якісь книжки? – поцікавилась вона, бо Герман виглядав зовсім молодим чоловіком.
– Ні, – зніяковів Герман, – я тільки вчора почав писати роман. Тобто записувати на папері, бо...
Він з острахом глянув на присутніх. Тоді Люцина прийшла йому на допомогу:
– А про що ваш роман?
– Про книгонош із Королівства.
– Що?!
Ефект був вражаючим. Королева зірвалась на ноги і перекинула келих з вином собі на коліна. Але цього ніхто навіть не помітив.
– Хто це? Звідки? Хто його сюди привів?
Здавалося, вона зараз вхопить до рук меча. «Ні, мама – таки справжня королева», – подумали водночас брат із сестрою.
– Я, – відказав Марко. – Цей чоловік переплив Межову ріку, щоб написати книжку, яка давно вже у нього в голові.
– Мамо, не проганяй його! – вигукнула Люцина.
– Мамо, сядь, – спокійно мовив Серпень, вдосталь намилувавшись бурхливою реакцією, яку викликали слова втікача з Імперії. – Тобі, Люцино, теж нема чого переживати: людина, що прохає захисту в Королівстві, завжди його матиме. Правда, Ваша величносте? Герман має що розповісти. Ми хочемо, щоб ти вислухала його разом з нами. Але не тут і не зараз.
17
Як би не хотілося залишатись у Королівстві цього теплого літнього вечора, але нас кличе на допомогу Серединний світ, де у славному, попри все, місті Львові кояться дивні, навіть страшні речі. Власне, збіговисько нечистої сили, організоване новим Повелителем, уже відбулось, і наслідком його був замах на життя діда Пилипка. І цю, як кажуть у Львові, здибанку, не можна оминути.
Після зникнення старого Повелителя разом із Клубом книголюбів, де він і мешкав, у місті дещо змінилось. Наприклад, стало важче придбати помешкання, яке би вартувало своїх грошей. Навіть для нечистої сили. То тільки так здається, ніби вона всемогутня. Насправді, коли йдеться про конвертовану валюту, або ж умовні одиниці, або ж капусту, навіть нечисть тут вивішує білий прапор. Для довгомудів настали важчі часи, і вони перебивалися здачею металобрухту та макулатури. Серед відьом, хоча й попит на них зріс, панувала жорстока конкуренція. Лише одиниці могли похвалитися доброю клієнтурою. Опирі, звісно, менше залежні від грошей, але й у них є свої потреби, бо чимало з них ведуть подвійне життя: платять податки, наприклад, і за квартиру теж ніхто їм не подарує боргу. Правда, до міста приїжджало щораз більше туристів, і всі вони обов’язково відвідували Високий Замок і Личаківський цвинтар, тому й тут теж була конкуренція. Слід зазначити, що опирі вважались поміж нечистою силою аристократами, у них був навіть власний кодекс честі: вони ніколи не вагалися, що забирати в жертви першим – життя чи гаманець.
Новий Повелитель не знайшов нічого кращого, ніж колишній Офіцерський клуб. Загалом розкішний, під Високим Замком, однак геть обкрадений довгомудами й знищений атмосферними опадами, цей дім відлякував потенційних покупців, бо ні в кого з них не вистачило б грошей довести до пуття таку руїну. Отже, новий Повелитель почав з того, що обклав усю нечисть податками, навіть слинявців і пліснявців. Подати позов до суду, Личаківського чи Галицького, бідаки не могли, бо де їм змагатися з крутієм, якого світ не бачив!