Ходили чутки, ніби під личиною нового Повелителя приховується сам Великий Маг крутиголовців, основна мета якого – приєднати Серединний світ до Імперії. Ніхто досі його не бачив. Він віддавав накази, але сам на публіці не з’являвся. Отже, мусили судити по справах, а його справи більше пасували людському світу, ніж потойбічному.
Тому збіговиська чекали з нетерпінням й острахом водночас. Уже при вході до клубу їх очікував неприємний сюрприз: реєстрація. Без неї в зал не пускали. Треба було притиснути до картки палець, а тоді дві молоді відьмочки записували на ній ім’я. Усе це одразу заносилось до комп’ютера. Після того два високі довгомуди обшукували, і аж тоді можна було переступити поріг. У Серединному світі таким поводженням здивуєш хіба нечисту силу.
На помості стояв один-єдиний обшарпаний стілець, відомо для кого. Коли придибав фон Стронціус, котрий любив удавати з себе немічного, в залі лишились хіба місця позаду.
– Чортзна-що! – так лаконічно висловив свої враження від побаченого старий опир. Він не був марнославним, радше романтичним, і взагалі, волів, щоб його ніхто не смикав. Якщо будуть сильно смикати, він емігрує до небожа в Штати. Але тільки з Тосиком і стільцем-підступцем. Якомога тихіше й непомітніше. Щоб ніхто не мав на нього зуба.
Після довгого й напруженого чекання на поміст вийшов молодик у костюмі з краваткою й шкіряною течкою під пахвою, нагадавши декому неприємні зустрічі в жеку. Він окинув поглядом принишклий зал і сказав по-діловому:
– Значить, так. Почнемо працювати. На порядку денному в нас перше і єдине питання: ліквідація книгонош із Королівства. Як показав досвід минулих часів, Клуби книголюбів неефективні. Я прибув сюди з Імперії, щоб налагодити діяльність вашого товариства, яке геть розбестилося. Але якщо впораєтеся з цією справою бодай у своєму містечку, то вам пробачать.
«Нічого собі, – подумав фон Стронціус, якого образило слово «містечко», а далі почув ще гірше:
– За саботаж і лінощі нещадно каратиму. Ви отримаєте при виході всі інструкції...
І тут сталося щось дуже смішне. З-за лаштунків з’явилось двійко справдешніх привидів, одягнених у лакейські лівреї, й, ставши за спиною нового Повелителя, почали його перекривляти. Він, звісно, того не міг бачити, хоча... У старого досвідченого упиря виникла підозра, що з Імперії їм прислали якогось чиновника, котрий не має жодного магічного дару. А це вже геть кепсько, бо такі особи стануть заздрити дарам, котрі дісталися кожному з присутніх від природи або тяжкою працею, і вже ж ніяк не задурно.
Привиди кривлялися дуже майстерно. Особливо вдавалося їм передати вишуканий рух Повелителя, яким той відкидав пасмо волосся з чола, наче хотів бути схожим на Гітлера. Мабуть, не всі в залі чули про цього знаменитого чорного мага, і тому захихотіли. Але фон Стронціус не сміявся, надто ображений не лише за містечко, а й за Тосика, якого безсовісно шантажував якийсь вилупок, Повелителів прихвостень. Та й старий більше боявся отаких чиновників зі скляними риб’ячими очима, аніж чаклунів, хоча й з декількома розправився ще до того, як перестав полювати. Але на їхнє місце прийшли інші лиходії. До речі, фон Стронціус полював виключно на лиходіїв. У нього був непоганий смак.
Ясько й Мацько й далі кривлялись, і то таки була непогана розвага для нечистої сили з усього Львова. «Ну, й що? – сумно подумав Стронціус. – Робитимемо, що кажуть. Цей світ кривлянням не зміниш».
Нарешті сміх став нестерпним, і Повелитель це зауважив:
– Я все бачу. І, клянусь Імперією, зроблю необхідні висновки. Завтра ніхто не буде сміятися!
Однак, це зовсім не вплинуло на бешкетників з потойбічного світу. Вони викручувались, закочували очі, крутили пальцями біля скроні. І таке інше.
– Мій план полягає якраз у тому, – вів далі Повелитель, коли згасла остання посмішка в залі і його слухали уважніше.
І кожен думав: «Хто ж він?» Бо новий Повелитель разюче відрізнявся від попереднього, в їхньому розумінні – шляхетного й поблажливого. І вже ж не бачити їм ні пива, ні вина, якими він так щедро пригощав наприкінці кожного засідання.
– Питання є? Питань нема, – підсумував Повелитель. – Усе є в інструкціях.
– Ми не вміємо читати! – запищав якийсь сміливець із вовкулак.
– Це ваші проблеми. Навчіться! Все. В мене багато справ. Наступне засідання через місяць. Тоді підведемо підсумки.