Втім, Соня була така схвильована і розгублена, що перспектива ночувати на вулиці її не лякала. Вона певною мірою навіть відчула себе в безпеці, коли врешті мандрівники вийшли на ошатну забруковану вулицю з гарними старовинними будинками. Дивно тільки, що там не було ні книгарень, ні бібліотек. Отже, Мортіус казав правду: з цим тут зле, як було колись у Граничному світі. Але про воду сказав тільки тепер. Втім, Соня не ганила Серединний світ, бо ж він подарував їй Мортіуса і Тигрисика.
Фон Стронціус ішов за ними назирці, як колись на полюванні, і так захопився цим, що забув про три чорні зірочки. Зненацька у звабливому для нічних істот світлі виник біло-чорний кіт – і радості прибульців не було меж. Соня навіть розцілувала його в обидві щічки:
– Любий Феліксе, як ти нас знайшов?
– Інтуїція, – пояснив котячий принц. – Усього лиш інтуїція. Я знав, що ви підете на Пекарську, а не до колишнього Мортіусового помешкання.
– Я, власне, збирався піти туди.
– Там живе слуга темних сил, програміст нового Повелителя. Якщо його треба здихатись...
– Ні, не треба! – махнув рукою Мортіус. – Хоча я волів би, щоб там мешкали порядніші люди, але таким не спадає на думку захоплювати чужі квартири.
А сам подумав: «От і добре. Не доведеться сплачувати за газ, воду і світло».
– Тут за вами нюшкує якийсь опир, – сказав кіт. – Певно, хоче забрати свого стільчика. Я б у житті не сів на таку погань.
Почувши це, стілець-підступець розлютився, і Соня мусила затулити Фелікса собою. А Тигрисик образився:
– Він – не погань. Він – мій друг.
– То скажи йому, хай вертає до свого господаря!
Тигрисик чемно попросив:
– Ми ще зустрінемось. Хочеш я завтра вночі прийду на Кропив’яний цвинтар?
І стілець, трохи покомизившись, повернувся.
Фон Стронціус мало що второпав із підслуханої розмови, а те, що зрозумів, не стосувалося сфери його діяльності. Він узяв під пахву стілець і попрямував додому. Час було лягати в труну. Але й удома він не мав спокою. На ґанку сидів молодий хлопець-опир. Господар мимоволі вищирив зуби...
25
Пані Терезі відчинили не зразу. Доки вона стояла спиною до вулиці, здавалося, що хтось за нею спостерігає. Жінка обернулась. Кіт, звичайний кіт, сидів навпроти, біля під’їзду з поламаними дверима. Аж коли вона загримала кулаком, з’явилась Ганнуся. Вона привітно посміхалась. Пані Терезі одразу відлягло від серця.
– Все добре, – повідомила приятелька. – Тільки Баська дуже неспокійна. Вона воліла б ночувати вдома.
Надворі геть стемніло. У глибині читального залу горіла настільна лампа. За хвилю бібліотекарка і пані Тереза попивали чорну каву, яка шкодить серцю, зате проганяє сон. Про всяк випадок під вхідні двері підсунули письмовий стіл. Стало дуже затишно. Пані Тереза зателефонувала дітлахам і довідалась, що дивляться фільм про вампірів. Ті фільми ніколи не бувають страшними, тільки бридкими, та й теперішнє молоде покоління важко чимось злякати.
– А в тебе як? – спитала Оленка.
– Тихо й мирно.
Справді спочатку було тихо й мирно, а потім вона наче собі наврочила. Спершу сказилася Баська. Вона раптом зіскочила з колін і дико завила. Хутро на ній стало дибки, Чорні кицьки з жовтими очима взагалі мають зловісний вигляд, а якщо додати до цього ще й червону роззявлену пащеку, повну білих гострих зубів, то вийде справжній монстр. Пані Ганнуся поблідла й укинула до рота дві пігулки валер’янки. Ними вона користувалась після того, як одного разу Баська розгромила аптечку, відгризла корок від пляшечки цього помічного зілля і напилася, наче свиня. Рука пані Терези натомість потягнулася до перцевого балончика. Обидві приятельки подивились на годинник, що висів на стіні: за десять північ. Ганнуся перехрестилась. Вона не гасила світла, бо не збирались робити засідку на можливих нападників. Дві інтелігентні літні пані, майже на пенсії – це було б смішно.
– Тихо. Басюню, тихо! – почала заспокоювати кицьку господиня, але та спритно вивернулась і, ставши боком, відступала до вікна. Шибка дзенькнула, ніби хтось пробував на неї натиснути.
– Не смій зомлівати, Ганнусю, чуєш? – крикнула пані Тереза. – Дзвони в міліцію!
– Ні, краще ти!
– Добре, а потім ми вийдемо крізь чорний хід.
Ганнуся заперечно похитала головою.
– Дурна! То можуть бути й наркомани!
Але й самій пані Терезі зробилося зле, як тоді, коли в неї вирвали на вулиці торбинку з ключами й паспортом. Вона вхопила слухавку.
– От чорт! Нема гудків! А недавно були...