Зрештою, хто б їй повірив, що до дитячої бібліотеки намагаються прорватися вампіри? У вікні з’явилась бліда пика з недвозначними іклами. Замість того, щоб злякатись, обидві пані порозкривали роти від подиву. Пані Тереза чомусь почала рахувати, скільки ж вона бачила фільмів про вампірів вісім чи десять, а вже потім зняла з шиї золотий хрестик і наставила його проти вікна. Втім, вона здогадувалась, що фільми здебільшого показують бажане за дійсне, бо вампір скорчив глузливу міну й пошкріб за вухом довгою рукою з зеленуватими пазурами. І тут пролунав Басьчин бойовий клич. Кішка кинулась до вікна. Вампір зник, але одразу по тому, двері задвигтіли під могутнім натиском.
– Тікаймо!!! – скомандувала пані Тереза, вхопила плед і накинула його на Баську, навіть через цупку тканину відчувши гостроту пазурів Ганнусиної улюблениці. Тільки б сама Ганнуся не звалилася непритомною. Однак, якщо вона не зомліла, побачивши вампіра, то, значить, витримає. Пані Тереза, притискаючи до себе клунок з кицькою, потягла Ганнусю до чорного виходу, що був поруч з туалетом.
– Відчиняй!! – наказала вона. – Швидко!
Ганнуся тремтячими руками відсунула засув на благеньких дверях. Вони виходили у крихітний двір, заставлений контейнерами для сміття. За дверима на них чекав вампір. Зрештою, хто б то не був, але порядні люди не вештаються по темних дворах поночі. Пані Тереза без вагань застосувала перцевий балончик. Тут-таки щось величезне й м’яке впало на неї. Жінка ще встигла відчути, як Баська випорскує з-під пахви, а потім провалилась у темряву.
Не знати, скільки це тривало, але коли пані Тереза розплющила очі, все начебто вже скінчилось.
Принаймні найгірше. Пані Тереза лежала на канапі в бібліотеці, а біля неї проливала сльози Ганнуся.
– Вибач, – блідо посміхнулась пані Тереза. – Я не втримала кицьки.
– Ти жива, Терезко!
Пані Тереза скосила очі, побачила... тигра й сказала:
– Я н-не певна.
– Це Тигрисик, не бійся. Просто дуже великий котик.
Пані Тереза подумала, що з переляку переплутала смугастого кота з тигром, і хіхікнула.
– Боже, як ти могла! Дивіться, ще й сміється! сказала докірливо Ганнуся, звертаючись до кота на «ви».
Тут озвався жіночий голос:
– Вважай, Мортіусе, тобі дуже пощастило, що ця жіночка не мала з собою револьвера.
– Менше мучився б, – пробурчав чоловічий голос.
Пані Тереза сіла й протерла очі, що чомусь пекли. Мало того, що з неї мало не зробили котлети, ще й мають претензії. Перед нею стояла жіночка в спортивній куртці, чоловік з мокрою хустинкою на обличчі та справжній тигр, таки справжній. На вампірів ця публіка не була схожа. І атмосфера зовсім не здавалася напруженою. Бракувало тільки Баськи.
– Де кицька? – спитала пані Тереза.
– Ваша кицька справжня фурія, – заявила жіночка. – Вона подряпала нашому Тигрисику носа.
– Я вже змастила йодом, – запевнила Ганнуся, сльози якої встигли висохнути. – Баська захищала нас до останку.
– Боже! – зойкнула пані Тереза.
– Фелікс її зараз приведе, – мовив чоловік. – Не переживайте, паннусю!
– Мене звати Тереза, – нагадала та.
– Дуже приємно, я Мортіус. Мою дружину звати Соня. Даруйте, що спричинили незручності, але ми саме проходили повз бібліотеку й не могли не втрутитись.
А Соня підтвердила:
– Адже йшлося про бібліотеку. Я сама бібліотекарка.
– А Фелікс хто? Ваш син?
Соня пирснула:
– Це кіт.
– Мій друг, – мовив тигр.
– Цей тигр розмовляє, чи в мене галюцинації?
– Розмовляє! – в один голос сказали усі троє: Мортіус, Соня і Ганнуся.
– Тебе ж не дивує, коли в казках звірі розмовляють? – зауважила приятелька.
Пані Тереза зітхнула. Аргумент був залізний. Вона спробувала поворухнути рукою й скривилась від болю:
– Чим ви мене так?
– Тигрисик захищав мене, правда? – мовила Ганнуся.
– Так, таточку.
«Дивно, – подумала пані Тереза. – Фелікс їм не син, а тигр називає цього Мортіуса таточком.»
– Ще раз перепрошую, – сказав чоловік. – Піду промию очі.
За дверима хтось нявкнув. Ганнуся кинулась відчиняти, і за мить уже обціловувала Баську. Та засичала на Тигрисика, але гарний чорно-білий кіт щось заспокійливо до неї муркнув, і Бася впокорилась.
Зрештою, все скінчилося добре, – сказав, знімаючи мокру шмату, Мортіус. – Підозріло добре.
26
Трохи придивившись, фон Стронціус вирішив, що жодна небезпека йому не загрожує. Надто вже нещасним і розгубленим видавався той молодий опир, зовсім ще хлопчисько. Одяг на ньому був порваний, ніби на бідаку напала зграя котів. Та й нюх старого виразно вловив огидний котячий запах.