– Матію, це ти? – спитав він, пригадавши ім’я. – Вирішив відвідати котячу ферму?
Матій схлипнув і сказав зі злістю:
– Це все через ті кляті зірочки! Хотів би я знати, за що їх ставлять!
– За добрі справи. І багато їх у тебе?
– Вже дві, вашмосць.
– Угу, – буркнув старий опир, що мав аж три чорні мітки. – І за що ти їх отримав?
– Ет, довго розказувати! Я розлючений, принижений невдаха! – лаконічно висловився Матій, що, взагалі, був серед опирів досить своєрідним типом. Ходили чутки, ніби він писав вірші, а таких усюди вважають ненормальними. – Я мав полякати бібліотекарку, котра якимось чином пов’язана з книгоношами.
– То вона тебе подряпала? – поцікавився фон Стронціус.
– Це була перша частина Повелителевого плану, вашмосць. Коли я мав лякати ту пані, їй на допомогу повинен був надійти отой шпиг Мортіус, безперечно, вам відомий, котрий втік до Королівства. Мені доручили його спіймати і привести до Повелителя, а далі був уже не мій клопіт. Але та дурепа лишилася ночувати в бібліотеці, ще й закликала до себе приятельку, а на додачу взяла кішку. Ну, з самою кішкою я б упорався. Однак Повелитель не сказав, що Мортіус буде теж не сам, а з божевільною жіночкою і тигром. Що було, не пам’ятаю.
«Це твої проблеми, – хотів сказати Стронціус, але йому було приємно, що молодий опир прийшов до нього порадитись і навіть назвав «вашмосць».
– Ну? – спитав натомість старий. – Що тому писаці тут треба?
– Як що? Таж він виведе нас на книгонош. Одного вже спіймали, та він прикидається німим!
– Це того, що продає церковні календарі й кулінарні рецепти? – зітхнув Стронціус. – Ну-ну!
– Вашмосць! – вигукнув Матій. – Я прийшов до вас порадитися. Що мені робити, коли тих зірочок стане більше?
– А чого ти найбільше боїшся?
– Повелителя! Я чув, що нас пошлють в Імперію.
– Дурний! Там своїх опирів вистачає. Виставлять тебе на сонечко, та й по всьому.
– Ні-ні, – затремтів молодик. – Розумію, я винен. Загубив слід...
– Ну, Мортіусові сліди не загубляться. Він де не посій, там і вродиться. Я міг би взяти тебе до себе асистентом. Комп’ютер знаєш?
– Та знаю. Я ж підхарчовуюся в комп’ютерних клубах. Там уночі працюють, то й придивився.
– Треба добре знати. Тосик тебе навчить. Маєш де спати?
– Я туди, вашмосць, не повернусь!
– У мене тільки одна труна. Ходи на цвинтар, підберемо тобі щось, – І фон Стронціус показав рукою на місце, де мирно спочивало кілька поколінь львів’ян.
Коли вони повернулися, Тосик радісно повідомив:
– Сюрприз!
Але це нехай поки що залишається приватною справою фон Стронціуса. Як кажуть опирі в Серединному світі: «Хто забагато знає, той погано спить».
Влітку в опирів ніч довга, а день короткий.
Дід Пилипко з першими променями сонця нарешті міг возрадуватись і остаточно видужав. Особливо втішила його Сонина поява. От, подумав дід, нарешті з’явилася добра душа, яка наварить йому вареників. Але, як кажуть в Серединному світі, не кажи «гоп», доки не перестрибнеш.
27
Тепер повернемося на місяців три раніше. Думаю, саме час це зробити й нарешті з’ясувати, що все ж таки відбувається у Серединному світі. Нехай Тосик з Мортіусом тримають свої секрети при собі, щоб старенький опир не заробив ще однієї чорної мітки. У опирів своя правда, а у нас – своя. Взагалі, ненавидіти когось лише через те, що він не такий, як ми, дивно. Не ми його зробили іншим, не нам його й виправляти. От коли на нас нападають, тоді, звісно, треба захищатися. У цій книжці, та й у попередній, описано кілька таких випадків. Однак, ні в Серпня, ні в Марка не піднялася рука знищити опира під час сну. На відміну від Баффі з Блейдом, яким більше нема що робити. Не подумайте, ніби автору подобається спосіб життя опирів, чи він сам до них належить. Але від того, що на них полюють всілякі мисливці на опирів, їх чомусь менше не стало.
Отже, зараз наша розповідь про двох підлітків із Серединного світу – Оленку та Юрка, вже знайомих вам комп’ютерних геніїв, котрі навіть не здогадуються, в яку халепу втрапили. Кілька місяців тому, здається, 18 квітня, в суботу, бабуся витурила їх із хати, щоб подихали свіжим повітрям й замислились над своїм життям. А сама взялася за домашні справи, зокрема, за ретельне прибирання, бо наближався Великдень. Тому діти не вельми пручались. Може, й не варто було їх відпускати самих. У такому віці легко заблукати між трьох ялиць, а надто дітлахам, котрі втратили почуття реальності.