– Ти знаєш, що я ніколи не був тупим реалістом. Я просто хочу зрозуміти, кому заважає ця книжка? Що в ній такого незвичайного?
– Вона вся незвичайна.
Діти спостерігали, як нищиться текст, набраний їхніми руками, і тут Оленка спитала:
– А де той диск, на який ти скинув роман?
Юрко поблід:
– От чорт! Я стер текст, бо не мав на чому переписати фільм для Влодка. Але ж бабця має роздрукований варіант. І десь був рукопис. Зараз пошукаю.
Юрко почав гарячково нишпорити у шафі й після тривалих пошуків витягнув папку:
– Бачиш, є!
Та коли вони розв’язали шнурочки, то побачили лише чисті сторінки. Очевидно, чорнило було нетривке й зникло від талого снігу. Юрко аж спітнів, так розхвилювався. Обоє кинулись до монітора, на якому чорні зірочки продовжували знищувати літери. Вони знали, що потрібна спеціальна антивірусна програма, і тому жадібно вчитувались у рядки роману, що зникали на очах:
«...не знаю, чи жива вона чи мертва, бо коли ми повернулись через тиждень, там мешкав інший сторож, котрий не пустив нас навіть на поріг. Не хочу думати про найгірше, але мені здається, що потаємний сховок міг видати отой чоловік, що нібито втік із Муру. Я не сказав нічого Вікторові, але переконаний, що Теодор йому так само не сподобався. Бо після того ми не зустрічали жодних утікачів з Муру.
Я писав свою книжку, мріючи доставити її колись до Королівства. Мені здавалося, ніби прибулі звідти погано уявляють, що тут насправді відбувається. Нас цькують собаками, нам скручують руки колючим дротом, змушують їсти папір. Декого, хто втратив розум від катувань, відпускають. У них розпеченим залізом випікають на спині написи: «Смерть Королівству», «Слава Імперії!» І ті нещасні, втративши разом з розумом і пам’ять, тиняються по Імперії, випрохуючи їжу. А взимку ховаються в каналізаційні труби, бо під землею тепліше. Що їм таким робити в Королівстві? Як їм переплисти величезну Ріку?»
– Це не те! – вигукнув Юрко. – Я пам’ятаю, цього не було!
І раптом комп’ютер вимкнувся. Якби то був вечір, то вони опинилися б у темряві. Але надворі був ще день, хай сірий, але все ж день.
Того дня, тільки в іншому з трьох відомих нам світів, Герман попрощався з Марком і Спрячиком і вирушив туди, куди кликало його серце. Онисьо вивіз його на міську околицю. Герман ішов полями, луками, слідкуючи за сонцем, щоб не збитися з дороги. За день і ніч він дійшов до Ріки, через яку, казали, будуватимуть міст. Невідомо, чи це буде кінець Королівства чи Імперії. Таку ціну заплатила королева Олімпія, щоб урятувати книгонош. Життя навіть найскромнішої людини вартує незмірно дорожче.
Оленка з Юрком принишкли. Зі зникненням світла не стало чути трамваїв. Потім приїхала на таксі бабуся й розповіла, що електрики немає в цілому місті, і їй не вдалося зробити ксерокопію «Книгонош з Королівства». Вона почала готувати обід, а Юрко з Оленкою по черзі читали їй роман. Бабуся по дорозі встигла запастися свічками. То була якась нечувана аварія. Не їздили ні трамваї, ні тролейбуси, не працювали телевізори й комп’ютери, позачинялися банки й музеї... Справжній кінець світу.
Коли дід Пилипко вирішив продемонструвати Соні, як вони живуть у Серединному світі, тобто увімкнув телевізор, виявилося, що нема світла. Нема, то й нема. Білий день надворі. Дідові було не звикати, що електрика й вода періодично зникають. Мортіус вийшов у коридор і пересвідчився, що світла немає в цілому будинку. Взагалі, він рвався на вулицю, але Тигрисик привернув би занадто багато уваги кого не слід. Можна це зробити вночі, проте вночі йому могли пригадати старі гріхи. Мортіус приліг на канапу й миттю заснув. Соня все розпитувала й розпитувала діда, як воно тут, що було старому як бальзам на душу. Та коли він звернув розмову на політику, заснула в м’якому фотелі. Дідові муляло те, що він так неґречно повівся з небожатами Гортензії, і тому він не міг заснути. Йогурти вони розділили між собою, а тепер годилося піти вскубнути салати для Зосі. Тигрисик розлігся посеред хати й хропів, кумедно ворушачи вусами. Збираючись на вулицю дід міркував, чи витримає його голова ще один удар книжкою. Але він замислив провести невелике розслідування, і ніхто не міг цьому перешкодити.
Салату в городчику двірнички Наді дід посадив з її дозволу. Він вирвав кілька листочків, пустив черепаху на травичку, доручивши пильнувати дітям, яким довіряв, а сам присів на лавку. Його перев’язана голова викликала зацікавлення у сусідів, і вони почули все, що могли почути на цю тему. Кожен божився, що не знає, хто міг таке вчинити. Яйця, кульки зі сміттям, пакунки з болотом – це траплялося, але нащо кидати книжку, яка напевно коштує грубі гроші? Може, її кинули ті, що мають мерседес, з 25-ї квартири? Вирішили показати, які вони круті, й купили книжку. Врешті дідові набридла ця балаканина, і він почав з’ясовувати, чому немає світла. Холодильник же розморозиться. І згадав, що немає чим нагодувати гостей. Треба вертатися по гроші, лізти на восьмий поверх. Тут його чіпке око запримітило коцура Фелікса. Пилипко поманив його пальцем, але той навіть вухом не повів, відвернувши мармизу.