– О Ваша високосте!
Кіт невдоволено звузив очі. «Принцами народжуються, а королями стають», любить казати його батько, король Сиволап. Особливо нема чим пишатися. Корона у котів не переходить у спадок.
Онисьо цього не знав. Він поштиво відійшов убік, і кіт з псом шмигнули в тепле нутро хати, а господар ще мусив обмести віником черевики від снігу. Потім він ще знімав шапку, шалик, скидав куртку й визувався з черевиків.
Тим часом Фелікс із Серденьком сиділи коло печі, грілись.
– Ну, що нового, котусю? – спитав Онисьо, розтираючи замерзлі руки. – Як там королева, як Люцина?
– Хіба ви забули, що Люцина зараз в школі?
Онисьо кивнув.
– Так-так, Канікули почнуться наступного тижня.
Він здогадувався, що Фелікс прийшов неспроста, бо взимку коти не вельми охочі мандрувати по снігу. Але не поспішав розпитувати. Поставив на плиту молоко, і котячі й собачі очі засвітилися радісним блиском.
«Зима, – подумав Онисьо, – існує ще й для того, щоб ми усі тулилися одне до одного.»
– Куди діваються перелітки взимку? – раптом спитав Фелікс. – Я по це до вас прийшов.
Онисьо здригнувся. Він зовсім не був готовий до цього питання. Навіть більше, ніколи не замислювався над таким.
– А чому ти про це питаєш? – підозріло він глянув на кота. Може, той затіяв чергову авантюру? Вже одного разу його знімали з телевежі, хотів покуштувати хмарку.
– Та от сьогодні прокинувся з цим питанням.
– Ти міг би спитати королеву, чи піти до королівського бібліотекаря.
– Я хотів спитати вас. Ви ж ближче до переліток.
– Як це?
– Ну, садівництвом зайнялися. Певно, не раз бачили переліток.
– Жоднісінького разу не бачив! – вигукнув Онисьо. – Перелітки не вельми охоче нам, людям, показуються. Спитай свого батька. Це ж йому пощастило розмовляти з королем переліток.
– Батько зараз у Серединному світі. Там треба рятувати котів від морозу. Я просився з ним, але він велів мені бути при королеві. Принц зараз зимову сесію складає. Оце вирвався на часину.
– А я думав, що ти скучив за мною і Серденьком.
– Що? – здивувався Фелікс.
– Нічого, пусте.
Онисьо вчасно згадав, що коти – особливі істоти, а тому звинувачувати їх в егоїзмі не треба.
– Слухай, Феліксе, – мовив він, розливши молоко на трьох і дістаючи печиво з шафки. – А ти дивився в Енциклопедію Королівства?
У кота спалахнули недобрим очі:
– Мене туди не пустили. Мене! Якщо вже мені не довіряти, а мені довіряє сама королева, то кому тоді? Бо я, бачте, кіт!
– Заспокойся, дорогенький, – погладив його по голівці Онисьо. – Причина недовіри книжкових гномів до котів має таке глибоке коріння, що ніхто не пам’ятає, в чому річ. Гноми дуже затяті, а перелітки – їхня родина, от вони й тримають в таємниці, де ті зимують. Я сам про це ніколи не думав, але тепер, либонь, не засну з такої оказії.
Онисьо подумав, що он вони сидять в теплій хатині, п’ють молоко, а надворі мороз, і цілком може трапитися так, що деякі дерева не прокинуться навесні.
– Може, заночуєш у мене, – запропонував він котові. – Я зателефоную королеві, щоб не хвилювалась.
Кіт прислухався до хурделиці, що починалась надворі. Спокуса була велика. Але перед очима постав грізний вид батька, короля котів Сиволапа, і він чемно відмовився.
– Важка в тебе служба, – зітхнув Онисьо. – І ще принц на додачу. Я от ціле життя був прибиральником у школі, державою керувати, звісно, складніше, ніж віником чи шваброю.
Старий трохи лукавив. Його обов’язки не обмежувалися підмітанням та миттям підлог. Він допомагав учням робити уроки, піклувався про тих, хто захворів, давав поради вчителям, як краще підійти до того чи іншого учня, підтримував кожного, хто потребував підтримки. В Онися був син, що працював телеграфістом у провінції. Він часто надсилав батьку віршовані телеграми.
І от тепер поштар приніс одну з таких телеграм. Міг би й не квапитись, але було приємно посидіти коло теплої печі, випити чаю та ягідної наливки й погомоніти з давнім приятелем. Поки Онисьо впускав поштаря, Фелікс непомітно вислизнув надвір. Він здогадувався, що Онисьо захоче віднести його до палацу, сховавши за пазуху, а це не достойно лицаря.
Онисьо розпечатав телеграму. Там був вірш від сина Антося, дуже короткий, бо довгі вірші надсилати телеграфом незручно. На бланку були наклеєно стрічки зі словами:
Зламана гілка тире чи ж винен у тому вітер знак питання.
– Ну що пише Антось?
– Там теж сніг, – відказав Онисьо. – Дуже багато снігу. Більше, ніж можуть витримати гілки дерев. Слухай, ти часом не знаєш, де зимують перелітки?