Котоцентризм як вчення про котів, довкола яких обертаються Сонце та зірки, відійшов у минуле після того, як люди скористалися цією ідеєю для своїх потреб. І накоїли чимало лиха, зокрема їхнє ставлення до інших живих істот просто потворне. Я переконаний, що хибні людські думки – це усього лише неправильно зрозумілі котячі думки.
Для нас, котів, що мешкають в різних світах, найважливіше – знайти гідне місце в житті. Не всім пощастило мешкати в Королівстві, хоча й там є проблеми. Ідеального світу не існує, але це ще не означає, що ми не повинні прагнути досконалості. Коти, люди, книжки – ось формула щасливого життя. Коли зникне бодай один компонент або почне підупадати, Королівство перестане існувати.
Коти вважають монархічний устрій найдосконалішим і обирають поміж себе короля, одного для всіх світів. Кожен кіт може стати королем, а тому заслуговує поваги, незалежно від того, де він з’явився на світ: на горищі, в покоях чи в підвалі. Король гарантує дотримання честі й справедливості між своїми громадянами.
400 днів і ночей ми створювали цю книжку. Я змарнів, хутро моє втратило блиск. Я не знав, що перекладати думки на слова так важко. Мій шановний співавтор Альфабетус написав до мого вступу 2 сторінки коментарів. Але я попросив його не включати їх до книжки. Бо мій коментар значно коротший.
Маркус Щасливий, помічник Королівського Архіваріуса
Кіт у келії
Коли ще не було Королівства, дуже-дуже давно, в одного ченця жив у келії котик. Імені ченця ніхто не пам’ятає, а от кота звали Пангур, і був він білої масті. Часи були важкі й небезпечні, і не раз ченцеві довелось тікати разом з котом від напасті. Чернець молився, щоб світ став кращий, а котик муркотів. Кажуть, що коли кіт муркоче, то він ніби теж молиться. Так-от кіт теж молився, напівзаплющивши очі, щоб усе залишалось хоча б таким, яким воно є. Щоб не переводились миші, щоб господар упіймав завтра рибку, щоб хтось із селян приніс відлюднику глечик молока... Коли надворі сипав сніг і завивав вітер або просто лив дощ, у келії палав вогонь і котик ніжився в теплі. Але й при цьому був пильний, бо ніхто не звільняв його від обов’язку стерегти Книгу, що зберігалась у ніші, видовбаній у стіні печери. То була рукописна книжка на пергаменті. Її треба було стерегти від мишей. Паперу ще тоді не було, а пергамент мишам був ще більше до смаку. Тому Пангур виконував роботу, яку виконують і сучасні коти в Королівстві.
В Ірландії, звісно, всі розмовляли ірландською мовою, але книжки писали латиною, бо так було вченіше (мій шановний співавтор має про мови досить оригінальні судження. (А.М.) Дякую! (М.Щ.) Пангур був ірландським котом, але й латину розумів. Нас, котів, страшенно дратує, коли при нас розмовляють або читають вголос незнайомою мовою. І якби котик шипів і пирскав слиною на кожну латинську фразу, чернець або хтось інший міг би подумати, що кіт має щось проти святих книг, а, отже, не може жити в келії святого чоловіка. Тоді ченцеві довелось би розлучитись з Пангуром, а де він знайде іншого кота? В Ірландії дуже цінувались книжки, бо їх було мало. Те саме можна сказати й про котів.
Ірландська мова була все ж приємніша для витонченого котячого вушка. Вона для нього була майже рідною. Як тільки чернець починав нею говорити, Пангур широко розплющував очі й починав місити лапами коліна приятеля. І муркотіти-муркотіти...
І ось одного разу з почуття глибокої вдячності чернець заговорив віршем:
Ніби й проста думка, але яка глибока. Здається, саме тоді було покладено першу цеглину в підмурівок Королівства!
Ченцеві здалась ця думка дуже побожною, адже він молився за те, щоб усі жили в мирі й злагоді, а цього можна досягти, коли працюєш разом, робиш спільну справу. Зазвичай у тих рукописних книжках були широкі поля, на яких часом ченці малювали чи записували щось важливе, аби не забути. При бажанні запис можна було зішкребти. І так з’явився перший вірш, написаний і записаний ірландською мовою. І хіба не чудово, що той перший вірш був про кота?
Триста котів-лицарів