І зник в живоплоті, за яким ховався маленький скромний будиночок, де на нього чекала його добра приятелька, тиха лагідна жінка. Її імені, на жаль, історія не зберегла.
Кицька на диспуті
Як відомо, в університетах Королівства часто збираються вчені мужі й пані і проводять привселюдні бесіди, що їх називають диспутами. Подібні акції проводились з давніх-давен у Серединному світі. Це робиться, зокрема, для того, щоб вчені філософи чи історики подихали свіжим повітрям і подивились на інших людей, ну й себе показали. Все таки проводити ціле життя в кабінеті серед книжок – не зовсім корисно для здоров’я. На диспути приходили не лише студенти й викладачі, а й пекарі, садівники, ті, хто підмітає вулиці і гасить пожежі. Тобто кожен, кого, так би мовити, цікавлять важливі питання буття.
Так-ось, був собі колись у Королівстві вчений на ймення Альбертин, який удень здебільшого спав, а вночі працював над книжками. До такого трибу життя його привчила чорно-біла кицька Навігація, яка провадила нічний спосіб життя згідно з дикою котячою природою. Але якщо дикі коти вирушають вночі на полювання, то Навігація залишалась вдома. Юність її вже минула, і тепер кицю приваблював шелест книжкових сторінок, шарудіння олівця на папері. І вона була дуже лагідною. Дивилась на філософа зеленими очима, стежачи за кожним рухом. Улюблене її місце було на шостому томі повної збірки творів Імануїла Канта, а спала вона в Альбертинових ногах. Їй відомі були думки як славного Канта, так і не менш славного в Королівстві Альбертина. Але ніхто не знав думок Навігації. Коти не так легко розлучаються з власними думками, як люди.
Навігації доводилося нагадувати своєму приятелю про те, що треба забрати з ґанку молоко, яке приносив молочар, винести сміття і бодай раз на місяць витерти пилюку з книжок. Мешкати в домі, де немає ні жінок, ні дітей, може, й не дуже зручно, зате спокійно, тому Навігація й гадки не мала перебратись в інший дім. Вона просто почала розмовляти. Відколи кицька сказала перші слова «Хочу їсти», життя її докорінно змінилось на краще. Утім, надто балакучою вона не була й завжди говорила по суті.
Коли Альбертин отримав офіційне запрошення на диспут, то у нього від жаху аж лисина спітніла. Щоб остудитись, він навіть вийшов на ґанок, а оскільки було холодно, то наступного ранку прокинувся з нежиттю та іншими неприємними ознаками застуди. Принаймні, так розповідає Історія його хвороби.
Він викликав лікаря, плекаючи надію, що хвороба його тяжка і унеможливлює участь у диспуті.
– У мене післязавтра диспут, – мовив докірливо Альбертин. – Ви ж мене не вилікуєте до післязавтра?
– У вас, шановний, триденна гарячка. Завтра буде другий день. На вашому місці я б не пропускав диспуту. Це ж зовсім поруч. Попарте ноги в гірчиці, випийте чаю з малиною. Є кому про вас подбати?
Лікар окинув оком захаращену кімнату, яка була для філософа одночасно кабінетом і спальнею. Він мав на увазі родичів, що живуть неподалік, або добрих сусідів. Але аж ніяк не дружину. Тут дружиною навіть не пахло.
«Я про нього подбаю», – хотіла сказати Навігація, але прикусила язика. Адже вона й так знала, що подбає про Альбертина: збігає з запискою до сусідів, посортує пронумеровані сторінки, впорядкує картотеку і грітиме шию приятелю краще, ніж найтепліший шалик.
Альбертин ствердно кивнув головою, але теж промовчав. Він знав, що кицька подбає про нього краще, ніж будь-яка сусідка. Принаймні, не з’явиться сюди з віником і шваброю.
– Чудово, – мовив лікар. – Ваша хвороба дозволяє вам вставати з ліжка.
Він був трохи дивний, той лікар. Не жалів пацієнтів, не вкладав їх до ліжка без потреби і взагалі змушував поводитися так, начебто вони здорові. Не кожному це було до вподоби, але пацієнти видужували швидко. Іноді він приносив їм цікаві книжки, дітям загадував загадки і любив оповідати кумедні історії зі своєї практики.
– Я обов’язково прийду на ваш диспут! – пообіцяв лікар, чим ще більше налякав бідолашного Альбертина. Той хотів, щоб на диспут узагалі ніхто не прийшов. А лікар хотів лише висловити йому свою підтримку.
Коли лікар пішов, Альбертин натягнув ковдру до самого підборіддя й сказав Навігації:
– Я впевнений, що завтра мені стане гірше. І тоді дехто пошкодує про свою легковажність.
– А що таке диспут? – спитала кицька.
Альбертин почав розповідати. І чим більше він розповідав, тим ширше розплющувалися зелені очі Навігації. Цікава тема, подумала вона. Чи варто завжди говорити правду.
– Я б хотіла, щоб ти пішов на цей диспут.