P. S. Знайти Роберта Ленґдона.
Соньєр написав його ім’я на підлозі, наказуючи Софі знайти його. Навіщо? Щоб він всього-на-всього допоміг їй розгадати анаграму? Це мало ймовірно. Зрештою, в Соньєра не було підстав вважати, ніби Ленґдон має особливий хист до анаграм.
Софі мала сама розгадати анаграму. Ленґдон раптом, як ніколи раніше, відчув свою впевненість у цьому, і цей висновок не зовсім узгоджувався з діями Соньєра.
«Чому я? — гадав він, ідучи до виходу. — Що таке важливе для Соньєра я знаю?»
І раптом завмер на місці, вражений. Його очі розширилися, він похапцем витяг роздруківку з кишені. І ще раз глянув на послання Соньєра.
P. S. Знайти Роберта Ленґдона.
Він зосередився на двох літерах:
P. S.
І цієї миті відчув, як суміш символів, яку утворив Соньєр, набула гранично ясного змісту. У його мозку наче спалахнула блискавка: він миттєво зв’язав між собою все, що знав з історії символів. І те, що зробив сьогодні Жак Соньєр, знайшло цілком логічне пояснення.
Ленґдон гарячково намагався осмислити наслідки свого відкриття. Похитуючись, він дививсвся туди, звідки щойно прийшов.
«Чи є ще час?»
А втім, не має значення.
Не вагаючись, він щодуху побіг назад до сходів.
Розділ 18
Захекана Софі стояла перед дерев’яними дверима кімнати, яка була мешканням «Мони Лізи». Перш ніж увійти, вона кинула погляд туди, де за двадцять ярдів лежало тіло дідуся, освітлене переносною лампою.
Її охопило каяття, глибокий сум прийшов разом із почуттям вини. Скільки разів за останні десять років дідусь озивався до неї, а Софі лишала його листи й бандеролі нерозпечатаними, уривала всі його спроби зустрітися. «Він брехав мені! Він причетний до жахливих таємниць! То що мені робити?»
А тепер дідусь мертвий і розмовляє з нею з того світу.
«Мона Ліза».
Вона штовхнула величезні дерев’яні двері, ті відчинилися навстіж. Якусь мить Софі стояла на порозі, оглядаючи велике квадратне приміщення. Його також заливало тьмяне червоне світло.
Ще до того, як увійти сюди, Софі розуміла, що їй потрібно ще дещо: «чорне світло». Бо якби дідусь щось написав для неї тут, то напевне зробив би це невидимим чорнилом.
Зібравшись із духом, вона повернулася до добре освітленого місця злочину. Вона не могла дивитись на мертве тіло дідуся і зосередилась на предметах поряд. Знайшовши маленький ультрафіолетовий ліхтарик, поклала його до кишені светра і заквапилась назад по коридору. Аж тут перед нею в червонавій імлі виросла примарна постать. Софі відскочила назад.
— Ось ви де, — пролунав хрипкий шепіт Ленґдона, а його постать чітко вималювалась прямо перед нею.
Вона відчула полегшення, яке, одначе, тут же минуло.
— Роберте, я сказала вам іти звідси! Якщо Фаш…
— Де ви були?
— Я маю підсвітити ультрафіолетовим промінням, — прошепотіла вона, показуючи ліхтарик, — якщо дідусь таки залишив мені якесь послання…
— Софі, послухайте, — Ленґдон перевів дух, і його сині очі рішуче глянули на неї. — Ці літери, P. S., вони ні з чим у вас не пов’язані? Ніякою мірою?
Боячись, аби їхні голоси не почули внизу, Софі штовхнула його ближче до «Мони Лізи», мовчки причинила величезні подвійні двері, і вони опинилися всередині, відгороджені від усього.
— Я сказала вам, ініціали означають «Принцеса Софі».
— Я знаю, але чи не бачили ви їх десь іще? Чи не було у вашого дідуся ще на чомусь літер P. S.? Можливо, на канцелярському приладді або на якихось інших предметах?
Запитання приголомшило її. «Звідки Роберт Ленґдон може знати таке?» Софі справді одного разу бачила ініціали P. S. напередодні того дня, як їй виповнювалось дев’ять років. Вона крадькома обшукала дім, сподіваючись знайти, де заховано подарунок на її день народження. Навіть іще тоді вона не терпіла таємниць від себе. «Що Grand-père[26] приготував для мене цього року?» Вона копирсалася в шафках і шухлядках.
І от якось набралася хоробрості та прокралася до спальні дідуся. Їй не дозволялося ходити туди, але дідусь саме спав унизу на канапі.
«Я гляну лише одним оком!»
Вона рушила навшпиньках по рипучій підлозі до його шафи й обшукала кишені його речей. Нічого. Потім стала шукати під ліжком. Знов нічого. Підійшла до письмового столу, повисувала шухляди й обмацала їх одну за одною. «Тут має бути щось для мене!» Не знайшовши нічого, вона витягла останню шухляду і дістала з неї чорні речі, яких ніколи раніше не бачила на ньому. Вона вже збиралася засунути ту шухляду назад, коли раптом з глибини їй в очі щось блиснуло золотом.