Верне був приголомшений.
— І поки ваш дідусь був близький до смерті, він залишив вам послання, де було сказано розшукати містера Ленґдона?
— Так. І цей ключ, — Софі поклала золотий ключ на столик перед Верне печаткою Пріорату вниз.
Верне глянув на ключ, але не зробив нікого руху, щоб узяти його.
— Він залишив вам лише ключа? І більш нічого? Ніякого клаптика паперу?
Хоча Софі дуже поспішала там, у Луврі, але була певна, що за «Мадонною в скелях» більш нічого не було.
— Ні, лише ключ.
Верне безпорадно зітхнув.
— Ключ має в електронний спосіб доповнюватись десятизначним номером коду, який працює як пароль. Боюся, що без номера ваш ключ нічого не вартий. Клієнти вводять свої номери через секретний термінал, а це означає, що ці номери знає лише клієнт і комп’ютер. Це єдиний спосіб оберігати анонімність. І безпеку наших працівників.
Софі розуміла. В цілодобових крамницях та сама система.
Вона сіла поряд з Ленґдоном, глянула на ключ, а потім на Верне.
— Мсьє Верне, — гаряче заговорила вона, — мій дід зателефонував мені вчора ввечері і сказав, що я в серйозній небезпеці. Він сказав, що має щось мені передати, а це, як виявилось, був ключ від сейфа у вашому банку. Тепер дідуся нема. Скажіть, що нам робити?
Верне весь спітнів.
— Я лише знаю, що ми маємо вивести вас із цієї будівлі. Боюся, поліція скоро буде тут. Мій охоронець знайшов за потрібне зателефонувати в Інтерпол.
І тут його мобільний задзвонив, і він витяг його з-за пояса.
— Так, — він слухав якусь хвилину, і здивування на його обличчі мінялося на стурбованість. — La police? Si rapidement?[28] — Він дав кілька розпоряджень французькою і, закінчивши розмову, обернувся до Софі. — Поліція прореагувала набагато швидше, ніж зазвичай. Вони прибули, поки ми розмовляли.
Софі не хотіла йти з порожніми руками.
— Скажіть їм, що ми вже пішли. Якщо вони захочуть обшукати банк, ви можете вимагати від них ордер на обшук, а щоб отримати його, потрібен час.
— Послухайте, — сказав Верне, — по-перше, Жак був моїм другом, а по-друге, моєму банку не треба такої слави. Отже, з цих двох причин я не маю наміру допускати ніяких арештів. Дайте мені хвилинку, і я спробую допомогти вам вибратися з банку непоміченими. Крім цього, я більш нічого не зможу зробити для вас, — він підвівся і заквапився до дверей. — Лишайтесь тут, я скоро повернуся.
— Але доступ до депозитної скриньки, — не заспокоювалась Софі. — Ми не можемо піти без цього.
— Тут я нічого не можу зробити! — сказав Верне, поспішаючи до дверей. — Мені дуже жаль.
Софі якусь мить дивилась йому вслід, і в її голові майнула думка, що цілком можливо, номер рахунка було заховано в одному з численних нерозкритих листів і пакунків, які дідусь надсилав їй усі ці роки.
Ленґдон раптом підвівся, і Софі побачила в його очах несподіваний схвильований вогник.
— Роберте? Ви усміхаєтесь!
— Ваш дідусь був генієм.
— Що ви кажете?
— Десять цифр?
Софі не могла второпати, про що він.
— Десятизначне число, — сказав він, і знайома усмішка пробігла по його обличчю, — я певен, він лишив його для нас!
— Де саме?
Ленґдон витяг роздруківку знімка з місця злочину і розрівняв його на столику. Софі досить було побачити перший рядок, щоб зрозуміти, що Ленґдон мав рацію.
13—3–2—21—1–1—8— 5
P. S. Знайти Роберта Ленґдона
Розділ 36
Ленґдон кинувся до електронного пульта біля конвеєрної стрічки. Софі схопила роздруківку і пішла за ним.
Пульт мав таку клавіатуру, як банкомат. Біля неї був трикутний отвір. Софі, не гаючи часу, устромила ніжку ключа до щілини.
Екран умить засвітився.
НОМЕР РАХУНКА
++++++++++
В очікуванні блимав курсор.
Десять цифр. Софі начитала цифри з роздруківки, і Ленґдон увів їх.
НОМЕР РАХУНКА
1332211185
Тільки-но він надрукував останню цифру, як на екрані з’явився меседж кількома мовами, вгорі англійською.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ:
Перш ніж витягти ключ, будь ласка, перевірте правильність номера рахунка. Це для вашої безпеки. Якщо комп’ютер не розпізнає номер рахунка, система автоматично відключиться.
— Схоже на те, що в нас є лише одна спроба, — нахмурилась Софі.