V–I-N-C–I
Знову ніякого руху.
V-O-U-T-E
Нічого. Криптекс лишався наглухо закритим.
Тільки-но фургон рушив далі, Ленґдон відчув полегшення, настільки кращою стала їзда.
— Ви знаєте, як проїхати до Версалю?
— На екскурсію? — здивовано глянула на нього Софі.
— Ні. У мене виник план. Там неподалік живе один знайомий історик релігії. Точно не пам’ятаю, де саме, але це не важко з’ясувати. Я бував у його маєтку кілька разів. Його ім’я Лью Тібінґ. Він колишній член британського Королівського історичного товариства.
— І живе в Парижі?
— Тібінґ усе життя був одержимий ідеєю Грааля. Десь п’ятнадцять років тому він перебрався до Франції, щоб обшукати тут усі церкви, сподіваючись знайти його. Він міг би допомогти нам з’ясувати, як відкрити криптекс і що робити з його вмістом.
В очах Софі була недовіра.
— Ви довіряєте йому?
— Довіряю в чому? Чи не вкраде він інформацію?
— Чи він не видасть нас.
— Я не збираюся казати йому, що нас розшукує поліція. Я сподіваюся, він прийме нас, щоб ми розібралися з цим.
— Роберте, а що, як усі телеканали Франції вже показують наші фото? — спитала Софі. — Чи ця людина справді є вашим добрим другом? Фаш напевне пропонуватиме чималі гроші за інформацію про нас.
Ленґдон розсміявся.
— Повірте мені, гроші — це останнє, що потрібно цьому хлопцеві. Багатство Лью Тібінґа дорівнює бюджетові невеличкої країни. Нащадок першого британського герцога Ланкастера, Тібінґ отримав свої гроші у старомодний спосіб — він просто успадкував їх. Його маєток під Парижем — це палац сімнадцятого століття з двома приватними озерами.
Ленґдон познайомився з Тібінґом кілька років тому, коли Бі-бі-сі запросила його разом з іншими двома істориками на дискусію стосовно підходів Тібінґа до документів про Святий Грааль. Тоді Бі-бі-сі на вертольоті доставила його в маєток Тібінґа, де відбувалася зйомка.
— Роберте, — спитала Софі, — ви певні, що цьому чоловікові можна довіряти?
— Так, звичайно! Ми колеги, він не зацікавлений у грошах і, як я випадково довідався, не любить французьку владу: вона дере з нього абсурдні податки, бо він купив пам’ятку історії. Він не поспішатиме допомагати Фашу.
Софі дивилась на темну дорогу.
— Якщо ми потрапимо до нього, що ви збираєтесь розповісти йому?
— Повірте мені, Лью Тібінґ знає про Пріорат Сіону і про Святий Грааль більше, ніж будь-хто на світі.
Софі глянула на нього:
— Більше, ніж мій дід?
— Я мав на увазі, більше, ніж будь-хто за межами братства.
— А вам відомо, що Тібінґ не є членом братства?
— Тібінґ усе своє життя поширював правду про Святий Грааль. А члени Пріорату дають клятву ховати правду.
— Я вбачаю в цьому суперечність.
Ленґдон розумів її занепокоєння.
— Ми не повинні відразу говорити Тібінґу про наріжний камінь. Або й взагалі не скажемо. Але в його домі зможемо переховатись, поміркувати, і, можливо, поговоривши з ним про Грааль, ви почнете розуміти, навіщо дід передав вам цю річ.
— Нам, — нагадала йому Софі.
Ленґдон відчув скромну гордість і знову подумав, а чому це Соньєр так довірився йому.
— Ви маєте уявлення, де живе містер Тібінґ? — спитала Софі.
— Його замок називається Шато Війєт.
Софі здивовано обернулась до нього:
— Шато Війєт?
— Саме так. Ви знаєте це місце?
— Я проїздила його. Це за двадцять хвилин звідси, а отже, у вас досить часу, щоб розповісти мені, що таке насправді Святий Грааль. Тож я прошу вас.
Ленґдон зробив паузу.
— Я розповім вам про це у Тібінґа. Ми з ним обоє фахівці, які досліджують цю легенду з різних боків, отже, прослухавши нас обох, ви матимете повну версію, — усміхнувся він. — До речі, Грааль є сенсом життя Тібінґа, тож прослухати історію Святого Грааля від Лью Тібінґа — це все одно, що прослухати теорію відносності від самого Ейнштейна.
— Будемо сподіватися, Лью не заперечуватиме проти нічних гостей.
— До вашого відома, він сер Лью[30].
Ленґдон лише раз допустив цю помилку. Софі глянула на нього.
— Ви жартуєте?
Ленґдон ледь помітно всміхнувся:
— Ми шукаємо Грааль, Софі. А хто краще допоможе нам у цьому, аніж лицар?
Розділ 42
Маєток Шато Війєт, який займав площу 185 акрів, був чи не найвизначнішою історичною пам’яткою в околицях Парижа. Побудований у 1668 році, то був радше скромний замок, а не особняк: його любовно називали маленьким Версалем.
30
У Британії звертання до баронета чи особи лицарського стану, а загалом в англомовних країнах — шанобливе звертання до осіб чоловічої статі. У разі вживання як титулу