— Сер Лью зараз прийде, — заговорив він із сильним французьким акцентом. — Він одягається. Він не любить зустрічати гостей у нічній сорочці. Чи можу я взяти ваше пальто?
І він простяг руку до твідового піджака Ленґдона.
— Дякую, не треба.
— Як скажете. Прямо, прошу, сюди.
Мажордом провів їх через розкішне мармурове фойє до вишукано оздобленої вітальні, освітленої вікторіанськими лампами під абажурами з китицями. Біля дальньої стіни поміж двома кольчугами виднівся камін, обкладений нетесаними каменями, такий великий, що в ньому можна було б засмажити бика. Підійшовши до вогнища, мажордом став на коліна, торкнув сірником підготовлені дрова і тріски, і вони спалахнули. Вогонь розгорявся. Мажордом підвівся, поправляючи піджак.
— Мій господар просив передати, щоб ви почувалися, як удома.
З цими словами він пішов, лишивши Ленґдона і Софі самих.
Ленґдон зняв свій піджак з криптекса, підійшов до оксамитового дивана і запхав дерев’яну коробку під низ, щоб її не було видно. А потім, струсивши, одягнув піджак знову й усміхнувся Софі, сідаючи прямо на захований скарб.
Софі сіла поряд з ним. Коли вона втупила очі в полум’я, насолоджуючись теплом, то подумала, що, певне, її дідові сподобалася б ця кімната.
Вона уявляла собі криптекс, який був під диваном, і думала, чи Лью Тібінґ здогадається, як відкрити його. І чи попросять вони його про це?
— Сер Роберт, — пролунав голос поряд з ними, — я бачу, ви подорожуєте з дамою.
Ленґдон підвівся, і Софі так само звелася на ноги. Голос лунав згори, з гвинтових сходів, які причаїлися в темряві.
— Добрий вечір, — сказав Ленґдон, — сер Лью, чи можу я познайомити вас із Софі Неве?
— Маю честь, — Тібінґ вийшов на світло.
— Дякую, що прийняли нас, — сказала Софі, побачивши, що той чоловік мав металеві кільця на ногах і пересувався за допомогою милиць. Спускаючись, він повільно долав кожну сходинку.
— Я так розумію, зараз досить пізно.
Огрядний, з червоним обличчям, сер Лью мав пишне руде волосся та веселі світло-карі очі, які, здається, весь час підморгували, коли він розмовляв. На ньому були плісировані штани та простора шовкова сорочка під жилетом з візерунком пейслі[31]. Він наблизився до них і простяг руку Ленґдону:
— Роберте, ви схудли.
— А ви — навпаки.
Тібінґ сердечно розсміявся, поплескавши себе по кругленькому черевцю. А потім, обернувшись до Софі, він обережно взяв її за руку, ледь схилив голову, дихнув на її пальці й відвів очі:
— Міледі!
Софі глянула на Ленґдона, відчуваючи, що потрапила в якусь давню епоху.
Мажордом, який відповідав на вході, увійшов, несучи на таці посуд для чаю, і почав виставляти все це на столику біля каміна.
— Це Ремі Легалюдек, — сказав Тібінґ, — мій мажордом.
Стрункий мажордом сухо вклонився і знову зник.
— Ремі з Ліона, — прошепотів Тібінґ, — але він досить добре готує соуси.
Ленґдон був здивований.
— Я думав, ви привезли з собою англійську прислугу.
— Боже мій, ні! Не бажаю англійського кухаря нікому, крім, звичайно, французьких податківців! — Тібінґ глянув на Ленґдона: — З вами щось сталося. Ви обоє виглядаєте, ніби в стресі.
Ленґдон кивнув.
— Ми мали незвичайну ніч, Лью.
— Бачу. Це якось пов’язано з Граалем або ви заговорили про нього, бо знаєте, що це одна з тем, яку я можу обговорювати навіть серед ночі?
«І те, і те», — подумала Софі, згадуючи про криптекс під диваном.
— Лью, — сказав Ленґдон, — ми б хотіли поговорити з вами про Пріорат Сіону.
Волохаті брови Тібінґа піднялися від цікавості.
— Хранителі? Тоді це справді про Грааль. Ви кажете, що ви прийшли з новою інформацією? Щось справді нове, Роберте?
— Можливо. Але ми не певні. Ми це зрозуміємо краще, якщо спочатку отримаємо інформацію від вас.
Тібінґ посварився пальцем.
— От хитрий американець! Гаразд, я до ваших послуг! То що я можу вам розповісти?
Ленґдон зітхнув.
— Я сподівався, ви будете добрі пояснити міс Неве справжню природу Святого Грааля.
31
Інші назви —