Він поцілував її і на хвилю міцно пригорнув до себе. Тоді зітхнув і знову поцілував.
— Піду гляну, чи приїхала машина.
Він почав продиратися через низьку ожину й кущі, притоптуючи папороть. На хвилину чи дві зник. Тоді широким кроком вернувся назад.
— Машини ще немає, — сказав він. — Але на дорозі — фургон пекаря.
Здавалося, він нервується, турбується.
— Тс!
Вони почули, як, під'їжджаючи, тихо просигналила машина. На мосту вона сповільнила швидкість.
У повній розпуці Коні пірнула по його сліду через папороть і підійшла до високого живоплоту з падуба. Він ішов позаду.
— Тут! Пробирайся тут! — показав він на прогалину. — Я не буду виходити.
Вона з відчаєм глянула на нього. Та він поцілував її і підштовхнув уперед. Охоплена розпукою, вона пролізла крізь кущі й дерев'яну огорожу, якось подолала невеликий рівчак і піднялася на лісову дорогу, де Гілда нетерпляче вийшла з машини.
— Ну, ти тут! — сказала Гілда. — А де він?
— Він не прийде.
Коли Коні сіла в машину зі своєю маленькою сумочкою, по її обличчю текли сльози. Гілда схопила автомобільний шолом з потворними темними окулярами.
— Вдягни! — сказала вона. І Коні натягла на себе маскування, тоді вдягла довгого плаща для машини і сіла — нелюдська, невпізнанна істота в темних окулярах. Діловим жестом Гілда завела мотор. Вони рушили з лісової дороги і опинилися на трасі. Коні озирнулася, та від нього й сліду не залишилося!
Геть! Геть! Вона обливалася гіркими сльозами. Розставання прийшло так зненацька, так неждано. Наче смерть.
— Слава Богу, ти хоч якийсь час будеш далеко від нього! — сказала Гілда, повертаючи, щоб обминути село Кросґіл.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
— Розумієш, Гілдо, — сказала Коні після ланчу, коли вони наближалися до Лондона, — ти ніколи не знала ні справжньої ніжності, ні справжньої чуттєвості; а звідати їх з однією людиною — все міняється.
— Ради Бога, не хвалися своїм досвідом! — сказала Гілда. — Я ніколи не зустрічала мужчину, здатного на близькість з жінкою і поступливого по відношенню до неї. А саме цього мені бракувало. Мені не потрібна їхня самовдоволена ніжність і їхня чуттєвість. Мене не задовольняє бути лялькою в якогось мужчини, чи його сhair ã рlaisir[37]. Я прагнула повної близькості і не знайшла її. З мене досить.
Коні обдумала ці слова. Повна близькість! Їй здавалося, що це означає повне розкриття перед іншою людиною і те, що та людина повністю розкривається перед тобою. Але це нудно! І вся ця втомлива самовдоволеність мужчини та жінки! Хвороба!
— Думаю, ти надто зайнята собою у стосунках з іншими, — звернулася вона до сестри.
— Принаймні у мене не рабська натура, — сказала Гілда.
— Мабуть, ні! Мабуть, ти рабиня власної ідеї про саму себе.
Після такого нечуваного зухвальства з боку крихітки Коні Гілда якийсь час мовчки керувала машиною.
— Принаймні я не рабиня ідеї про мене, котра належить комусь іншому, а той хтось інший — не слуга мого чоловіка, — нарешті відмовила вона різко й роздратовано.
— Розумієш, це не так, — спокійно сказала Коні.
Вона завжди дозволяла своїй старшій сестрі верховодити. Тепер, хоч і здригаючись усередині, вона звільнилася від влади над собою інших жінок. Ах! Це само по собі полегшення, наче тобі дали інше життя — звільнивши від дивної влади і настирливих вигадок інших жінок. Які вони жахливі, жінки!
Вона раділа зустрічі з батьком, адже завжди була його улюбленицею. Вони з Гілдою зупинилися в невеликому готелі поблизу Пел Мела, а сер Малколм був у своєму клубі. Та ввечері він запросив дочок, і їм сподобалося з ним.
Він усе ще був гарний і дужий, хоча трохи боявся того нового світу, що розростався навколо нього. В Шотландії він знайшов другу дружину, молодшу за нього й багатшу. Але якомога частіше відпочивав без неї, як і без своєї першої дружини.
В опері Коні сиділа поряд з ним. Він був помірної повноти і мав повні ноги, та вони все ще були міцні і доброї форми — ноги здорового чоловіка, який насолодився життям. Його добродушний егоїзм, його вперте почуття незалежності, його нерозкаяна чуттєвість — усе це, на думку Коні, можна було прочитати по його добре скроєних рівних ногах. Справжній мужчина! А тепер він ставав старим мужчиною, що навівало сум. Адже його міцні повні чоловічі ноги втрачали всіляку жваву чуттєвість і силу ніжності, саму суть молодості, те, що, раз появившись, ні коли не вмирає.
Коні вперше помітила існування ніг. Для неї вони стали важливішими за обличчя, які більше не були надто справжніми. Як мало людей мають живі жваві ноги. Вона дивилася на чоловіків у кріслах партеру. Великі, як пудинги, стегна в чорних, як пудинґи, костюмах, або тонкі дерев'яні палички в чорному траурному вбранні, або гарно скроєні молоді ноги, позбавлені, однак, усякого значення, чи то чуттєвості, чи то чутливості, чи то ніжності, просто банальні ноги, котрі гарцюють собі навкруг. Позбавлені навіть такої чуттєвості, як у її батька. Всі вони перелякані, перелякані на смерть.