— Ну! Сподіватися можна, — сказав Кліфорд з легкою іронією і водночас з деякою впевненістю. Він сам почав вірити, що цілком можливо матиме власну дитину.
Одного полудня завітав Леслі Вінтер, сквайр Вінтер, як усі його називали: сухорлявий, бездоганно чистий, сімдесятилітній джентльмен до останнього дюйма — так місіс Волтон сказала місіс Бетс. Справді, до останнього міліметра! І з його старомодною гавкаючою манерою говорити, він, здавалося, більше відставав від часу, ніж парики з волоссям, зібраним у мішечок. Час у своєму польоті губить такі красиві старі пір'їни.
Вони обговорювали копальні. Кліфорд висловив ідею, що вугілля, навіть низької якості, можна переробити на тверде концентроване паливо, котре горітиме при великих температурах, підживлене вологим підкисленим повітрям і при досить високому тискові. Давно помітили, що коли дме сильний вологий вітер, край шурфу горить дуже швидко, майже не дає полум'я і після цього залишається не зернистий рожевий ґравій, а попіл, зовсім, як борошно.
— А де взяти добрі механізми, щоб робити ваше паливо? — запитав Вінтер.
— Виготовлю їх сам. І сам застосовуватиму своє паливо. І продаватиму електрику. Впевнений, мені вдасться.
— Якщо вам вдасться, тоді чудово, чудово, мій любий хлопче! Хо! Чудово! Якщо зможу чим прислужитися, то з радістю. Боюсь, я трохи відстав від часу, і мої копальні так само. Та хто знає, можливо, коли я відійду, прийдуть такі люди, як ви. Чудово! Тоді можна буде знову всіх найняти, і вам не доведеться продавати вугілля чи шукати на нього покупця. Чудова ідея, сподіваюся, вона принесе успіх. Якби в мене були сини, у них, безумовно, з'явилися б якісь сучасні ідеї щодо Шіплі. Безумовно! Між іншим, дорогий хлопче, чи мають якісь підстави чутки про те, що ми можемо сподіватися на спадкоємця для Реґбі?
— Є такі чутки? — запитав Кліфорд.
— Ну, дорогий хлопче, мене про це питав Маршал з Філінґвуду, це все, що я можу сказати про чутки. Звичайно, я нізащо б їх не повторював, якби не було підстав.
— Знаєте, сер, — промовив Кліфорд ніяково, але з дивними пломенистими очима, — надія є. Надія є.
Вінтер пройшов через кімнату і стиснув Кліфордові руку.
— Мій дорогий хлопчику, мій дорогий юначе, якби ви знали, що означають для мене ці слова! Почути, що ви працюєте з надією на сина, що ви знову можете найняти всіх людей Тевершела. О мій хлопчику, підтримати рівень нації і дати роботу кожному, хто прагне працювати!..
Старий справді розчулився.
Наступного дня Коні ставила високі жовті тюльпани у скляну вазу.
— Знаєш, Коні, — сказав Кліфорд, — пішли чутки, ніби ти збираєшся народити для Реґбі сина й спадкоємця?
Коні заклякла від жаху, однак стояла, незворушно поправляючи квіти.
— Та що ти! — сказала вона. — Це жарт? Або зумисний наклеп?
Перед тим, як відповісти, він зам'явся.
— Сподіваюся, ні. Сподіваюся, це пророцтво.
Коні продовжувала розправляти квіти.
— Сьогодні вранці я отримала листа від батька, — сказала вона. — Він запитує, чи мені відомо, що він прийняв запрошення сера Александера Купера, щоб я провела липень і серпень на віллі Есмеральда у Венеції.
— Липень і серпень? — сказав Кліфорд.
— О, звичайно, я не буду там стільки. Ти справді не хочеш поїхати?
— Я не збираюся за кордон, — відповів Кліфорд чітко.
Вона поставила квіти на вікно.
— Ти не проти, коли я поїду? — запитала вона. — Ти ж знаєш, я обіцяла поїхати цього літа.
— На скільки ти збираєшся?
— Мабуть, на три тижні.
Якийсь час стояла мовчанка.
— Добре, — сказав Кліфорд повільно й трохи похмуро. — Думаю, три тижні я витримаю, якщо матиму цілковиту певність, що ти захочеш вернутися назад.
— Я захочу вернутися назад, — сказала вона із спокійною простотою, сповненою переконаності. Вона подумала про іншого чоловіка.
Кліфорд відчув її переконаність і якось повірив їй, повірив, ніби йшлося про нього. Він одразу ожив, повеселішав.
— У такому разі, — сказав він, — гадаю, все буде гаразд. Правда?
— Гадаю, так — сказала вона.
— Зміна тобі піде на користь?
Вона підвела на нього свої холодні голубі очі.
— Хотілось би знову побачити Венецію, — сказала вона, — покупатися в лагуні коло одного з кам'янистих острівців. Але, знаєш, я ненавиджу Лідо[21]! І дуже сумніваюся, щоб мені сподобалися сер Александер Купер і леді Купер. Але якщо там буде Гілда і ми матимемо свою Гондолу, так, тоді буде досить мило. Я б так хотіла, щоб ти поїхав.
Вона говорила щиро. Вона б дуже хотіла хоч так його ощасливити.