— Наскільки мені видно, все гаразд, — долинув глухий голос.
— Не думаю, щоб ви могли чимось зарадити, — сказав Кліфорд.
— Здається, ні! — Він підвівся і сидів по-шахтарськи навпочіпки. — Жодних явних пошкоджень.
Кліфорд завів мотор, тоді ввімкнув зчеплення. Крісло не рухалося.
— Натисніть сильніше, — запропонував лісник.
Кліфорда дратувало втручання, але він змусив мотор гудіти, наче муху. Зрештою мотор кахикнув, загарчав і наче запрацював. Ніби поїде, — сказав Мелорз. Та Кліфорд уже затрясся по траві. Крісло трохи нахилилося й повільно посунуло вперед.
— Якщо я підштовхну, воно піде, — сказав лісник ззаду.
— Відійдіть! — буркнув Кліфорд. — Воно само поїде.
— Але, Кліфорде! — втрутилася Коні. — Зрозумій, воно не потягне. І чому ти такий впертий!
Кліфорд зблід від злості. Він натис важелі управління. Крісло зробило ривок, проспотикалося ще декілька ярдів і застигло серед прегарної галявини дзвіночків.
— Не може! — сказав лісник. — Бракує потужності.
— Воно вже виїздило раніше, — холодно відказав Кліфорд.
— А цього разу не виїде, — сказав лісник.
Кліфорд не відповів. Він почав перемикати мотор то на велику, то на малу потужність, так наче видобуваючи з нього голос. Ліс відлунював моторошними звуками. Тоді, різко сіпнувши, він привів його в рух і натиснув на гальмо.
— Ви розтрощите його, — пробурмотів лісник.
Крісло нахилилося в бік схилу.
— Кліфорде! — вигукнула Коні, кинувшись уперед.
Але лісник схопив крісло за поперечину. Однак Кліфорд, натискаючи з усієї сили на важелі, спромігся виїхати на дорогу, і з диким гуркотом крісло намагалося здолати підйом. Мелорз підштовхував ззаду, і воно сунуло угору, наче бажаючи себе виправдати.
— Отож виходить! — сказав Кліфорд, переможно зиркнувши через плече. Там він побачив обличчя лісника.
— Ви що, штовхаєте?
— Інакше воно не поїде.
— Відпустіть. Я вас не просив.
— Воно не поїде.
— Дайте йому спробувати! — гаркнув Кліфорд.
Лісник відійшов, тоді повернувся по плаща та рушницю. Крісло одразу, наче захлинувшися, застигло на місці. Кліфорд, опинившись у нього в полоні, побілів від роздратування. Він руками смикав важелі, адже ноги не мали сили. Видобував з крісла чудні звуки. У дикій нетерплячці шарпав маленькі ручки і добував з нього ще нові звуки. Та воно не зрушило. Ні, не зрушило. Він вимкнув мотор і сидів, застигши у своїй люті.
Констанс сиділа на пагорбі й дивилася на стоптані й потовчені дзвіночки. «Що може бути краще за англійську весну», «Я можу внести свою частку в керівництво», «Що нам тепер потрібне — це батоги, а не мечі», «Правлячі класи!»
З плащем і рушницею підійшов лісник, Флосі обачно тулилася до його ніг. Кліфорд попросив його чимось зарадити з мотором. Коні, яка зовсім не розумілася на технічних особливостях моторів і вже мала досвід аварій, терпляче сиділа на пагорбі, наче сфінкс. Лісник знову ліг на живіт. Правлячі класи і службові класи!
Він підвівся і сказав терпляче:
— Ну, спробуйте знову завести.
Він говорив спокійно, наче до дитини.
Кліфорд завів, а Мелорз швидко став позаду і почав штовхати. Воно поїхало — половину роботи виконував мотор, іншу половину — чоловік.
Кліфорд озирнувся, жовтий від гніву.
— Ви заберетеся звідси?!
Лісник зразу пустив крісло, а Кліфорд додав:
— Як мені знати, що з ним коїться?
Чоловік поклав рушницю і став надягати плаща. З нього було досить.
Крісло повільно покотилося донизу.
— Кліфорде, гальма! — закричала Коні.
Вона, Мелорз і Кліфорд спохопились одночасно, Коні й лісник ледь зіштовхнулися. Крісло зупинилося. На мить запанувала мертва мовчанка.
— Ясно, я у вашій владі! — сказав Кліфорд. Він пожовтів від люті.
Ніхто не відповів. Мелорз перекинув рушницю через плече. Його лице чудне й невиразне — суцільне абстрактне терпіння. Собака Флосі, застигнувши насторожі майже між ногами господаря, ніяково заворушилася, позираючи на крісло з великою підозрою, ці троє людей її дуже бентежили. Tableau vivant[30] завмерла між зім'ятих дзвіночків, ніхто не вимовив ні слова.
Жодної відповіді. Відсутнє обличчя Мелорза виглядало так, наче він і не чув нічого. Коні схвильовано глянула на нього. Кліфорд так само озирнувся.
— Ви не могли б штовхати крісло додому, Мелорзе? — промовив з холодною вищістю. — Сподіваюся, я не сказав нічого образливого для вас, — додав він неприязно.