Коли Бріґітта, відчуваючи під пальцями м’який поролон і тверде мереживо, сидить на робочому місці і пристрочує чергову стрічку до гарненького бюстгальтера модної барви, її діймають кошмари: хай суперниці поки що нема в природі, але ж, обернувшись якоюсь кралею, вона може будь-якої миті перебігти Гайнцові шлях.
Навіть на роботі Бріґітта ніяк не знайде собі місця.
І навіть за роботою вона не може думати про щось інше, крім цієї ж таки роботи.
За роботою їй можна і не думати, проте щось у ній увесь час снує думки.
Самій Бріґітті не до снаги піднести своє життя на вищий щабель. Усе краще в житті прийде разом з Гайнцом. Гайнц забере Бріґітту від швейної машини, сама Бріґітта з цим не дасть собі раду. Проте вона не надто на це сподівається, бо щастя — це випадок, а не закон або ж логічний наслідок певних учинків.
Бріґітта чекає, доки майбутнє подадуть їй на тарілочці.
Сама вона не при силі його створити.
Історія їхнього знайомства нічого не важить. Та й самі вони — нуль без палички. Вони просто-таки яскравий приклад того, що нічого не важить.
Як просто підвертаються одне одному студенти й студентки, що, втім, одне й те ж таки, хіба що стать різна. Як часто про ці зустрічі розповідають дивовижні історії.
Часом у цих історій є навіть своя довга передісторія.
Хоча передісторія Бріґітти вочевидь навряд чи допоможе їй збити майно у майбутньому, вона, проте, познайомилася з Гайнцом, руками якого вона колись-то його зіб’є.
Бріґітта — нешлюбна дочка, і мати її робить те ж саме, що і Бріґітта, — шиє бюстгальтери й станики.
Гайнц — законний син шофера-дальнобійника та його дружини, яка могла собі сидіти вдома.
Попри цю величезну різницю, Бріґітта й Гайнц таки познайомилися.
У цьому особливому випадку «познайомитися» означало «вирватися» або «не дати піти» й «утримати». Гайнц навчився дечого, що колись відкриє йому широкий шлях у світ, — він опанував ремесло електрика.
Бріґітта зроду-віку нічого не вчилася.
Гайнц — особа поважна, Бріґітта ж — десята спиця в колесі, на її місці легко міг би опинитися будь-хто.
Гайнца важко з кимось переплутати, він раз по раз комусь потрібен — тут, приміром, ушкоджена провідня, а там комусь знадобилася дещиця кохання. Бріґітта — ні се ні те, та й потрібна вона комусь як та дірка в мості. У Гайнца є майбутнє, у Бріґітти немає навіть сьогоднішнього.
Гайнц для Бріґітти — це все, робота для Бріґітти не що інше, як тяжка мука. Людина, що кохає іншу людину, — більше нічого іншого й не треба. Людина, що кохає іншу й сама, крім того, є особою поважною, — це найкраще з того, чого може доп’ясти Бріґітта. Робота — це ніщо, бо ж її Бріґітта має, а кохання значить багато, адже його ще треба знайти! Бріґітта вже знайшла, і її знахідка — Гайнц.
Гайнц частенько запитує себе: чим може похвалитися Бріґітта?
Гайнцові частенько спадає на думку: а що коли женитися на іншій, у якої є грошенята або якесь приміщення, де можна відкрити якусь крамничку?
У Бріґітти є її тіло.
Крім її тіла, на ринку ще до біса інших тіл, і все це — одночасно. Єдине, що може Бріґітті незле прислужитися, — це косметика. І швейна промисловість.
У Бріґітти є груди, стегна, є ноги, є рура між ніг. Але ж це є і в інших, інколи навіть кращої якості.
У Бріґітти є молодість, що її доводиться ділити з іншими: з фабрикою, наприклад, і з крикнявою у цеху, і з напхом напхатим автобусом. Усі вони висмоктують з неї її молодість.
Років Бріґітті стає дедалі більше, а жіночності — чимраз менше, конкурентки молодшають, а краса її лиш квітне. Бріґітта каже Гайнцові:
— Мені потрібен хтось, на кого я могла б спертися, хто завжди був би зі мною поруч, і я завжди була б поруч із ним і завжди була б йому опорою.
Гайнц каже, що це йому до дули.
Жаль, що Бріґітта так ненавидить Гайнца.
Сьогодні, приміром, Бріґітта стоїть навколішках перед унітазом у садовому будиночку, що належить Гайнцові та його батькам, стоїть навколішках просто на холодній підлозі.
Підлога ця холодніша за гаряче кохання, що зветься «Гайнц».
Батька-дальнобійника вдома нема, і Бріґітта хазяйнує. Це єдине, чим вона може сподобатися в родині, і вона бадьоро драїть щіткою раковину унітаза.
Кілька хвилин тому вона сказала, що це їй до вподоби. Тепер їй це вже не подобається. Її верне від лайна, що за тиждень зібралось у будиночку, де мешкає родина із трьох чоловік.
І візьме Гайнц якщо не секретарку, і не студентку, і не секретарку… не секретарку, то вже точно жінку, справжню ЖІНКУ, що вміло орудує щіткою і на всякі нечистоти їй начхати. У себе вдома Бріґітта і пальцем не ворухне, адже це те саме, що й вкладати капітал і докладати зусиль і при цьому намагатися «розкрутити» підприємство, яке ось-ось збанкрутує, а доти приноситиме самі збитки. Жодних перспектив. Жодних надій. Бріґітта вкладає свій капітал у те, з чого може щось вийти. Нове-новісіньке життя.