А проте, за всієї своєї антипатії, Сідх почував до Женеса щось схоже на благоговіння. Утім, не лише він один — чимало мешканців Потойбіччя поділяли його суперечливі почуття. Женес був леґендарною постаттю в Нижньому Світі, він прожив на Гранях довше за багатьох Господарів (а дехто стверджував, що довше за всіх), брав участь у трьох Сторічних Війнах, а в період між ними активно готував ґрунт для настання наступних Нічиїх Літ. Його заслуги були безсумнівні, і тому всі сприйняли як належне, коли Веліал спеціально для Женеса запровадив посаду коад’ютора, цебто першого помічника, поставивши його не лише над усіма своїми слугами, але й над слугами решти Господарів.
Бувши ще юним послушником у Вельзевуловім Братстві, Віштванатан Сідх багато чув про Женесові діяння, захоплювався ним і мріяв повторити його земний шлях. До пори до часу Сідхові справи йшли найкращим чином, на його рахунку було чимало успішних місій, кілька разів з ним особисто спілкувався Веліал, доручав йому надзвичайно важливі та складні завдання і завжди був задоволений результатами. Здавалося, на Сідха чекало блискуче майбутнє… Аж тут трапилася катастрофа!
Сідх цілком слушно вважав, що в цьому винний Женес, який за Веліаловим дорученням здійснював оперативний контроль над Сандрою. Новоспечений коад’ютор не встежив за дівчиною і дозволив їй викрити себе, що призвело до цілковитого провалу їхнього плану. У безнадійній спробі врятувати ситуацію Веліал наказав Сідхові негайно проникнути під захисний купол і знищити Сандру, поки вона не наговорила зайвого. Як і слід було чекати, нічого путнього з цього задуму не вийшло. Позбавлений своєї чаклунської сили, Сідх не зміг протистояти двом недосвідченим, але надзвичайно могутнім вищим маґам. Він загинув від смертельного закляття, так і не виконавши свого останнього в земному житті завдання.
Женесова вина була очевидна, проте він дуже спритно викрутився, переклавши всю відповідальність на Сідха. На жаль, Веліал повірив йому — а певніше, вдав, що повірив. Веліалові було невигідно визнавати за Женесом помилку, бо з цього автоматично випливало, що він також схибив, надто поклавшись на свого наближеного. Сідх швидко зорієнтувався в ситуації і не став спростовувати висунуті Женесом звинувачення. Він розумів, що будь-які спроби виправдатися лише погіршать його становище — і без того дуже хистке й непевне, тому покірливо змирився з нав’язаною йому роллю цапа-відбувайла.
Але найбільше Сідха обурювало те, що Женес і сам повірив у свою брехню. Він був щиро переконаний у власній правоті й не почував ані крихти вдячності до людини, що взяла на себе більшу частину його провини. Якщо попервах Сідх іще сподівався, що Женес, у компенсацію за моральні збитки, посприяє його швидкій кар’єрі, то незабаром ці ілюзії розвіялися. Женес не знав докорів сумління, він не збирався допомагати Сідхові, а навпаки — за найменшої можливості підкреслював свою зневагу до нього. А коли Нижнім Світом стали поширюватися чутки, що Сідх звів нанівець ґеніальний задум Веліала, здійснення якого могло б кардинально змінити весь перебіг Столітньої Війни, у колишнього інквізитора не виникло жодних сумнівів, від кого виходили ці чутки…
Врешті Сідх та Женес піднялися на горішню терасу вежі, оточену зубчастим парапетом. Багряні блискавиці палахкотіли просто над головою, деякі сполохи були такі яскраві, що аж сліпили очі. Сідх машинально відзначив, що звідси, мов на долоні, видно звивисту стежку, якою він ішов до Твердині.
Посередині тераси сидів у широкому кріслі Веліал, одягнений у коротку криваво-червону мантію поверх чорного, без жодних прикрас костюму. Перед ним завис у повітрі, не торкаючись ніжками підлоги, невисокий стіл з більш ніж скромним сервуванням — на начищеній до блиску мідній таці стояла лише середніх розмірів порцелянова амфора, з вузької шийки якої струменіла пара, а також містка золота чаша, вкрита зовні простим карбованим візерунком.
Коли Веліал подивився в їхній бік, Женес відважив йому доземний уклін, а Сідх упав ницьма.
— О, великий Господарю Потойбіччя, княже князів, царю царів, Володарю Пітьми! — набундючено проказав Женес. — Я привів до тебе слугу твого, Віштванатана Сідха, якого ти зволив викликати перед очі свої.