Наступні кілька хвилин у кареті панувала ніякова мовчанка. Марк і Беатриса боялися необережним словом ще дужче засмутити сестру, а Ребека відчайдушно боролася з бажанням припасти обличчям до м’якої спинки сидіння або до міцного братового плеча і гірко заплакати від туги за татком та мамою, за рідними місцями, за близькими друзями й подругами, яких вона ще не скоро побачить…
Та саме думка про друзів і подруг трохи заспокоїла дівчинку. Вони ж їй так заздрять! Тепер вона, як і Марк з Беатрисою, вчитиметься в школі для справжніх чаклунів, де навчають справжнім чарам, а не якимсь там простеньким штучкам, що ними так полюбляють хизуватися відуни. Після шести років навчання вона стане справжньою чаклункою — хоч і не такою сильною, як інквізитори, та вже напевно набагато сильнішою за тих, кого на Нолані звикли називати чаклунами. Протягом кількох поколінь барони фон Грашвіц поступово нагромаджували чаклунські здібності в своєму роді, правильно добираючи собі дружин (батько називав це якось по-науковому, страшенно хитромудрим словом, але Ребека не могла його згадати), і з кожним наступним поколінням їхня сила чимраз зростала. Зрештою, в Ріхарда фон Гаршвіца народилися діти, чий дар виявився досить сильним, щоб вони могли навчатися в дуже престижній школі на Грані Торнін — у самого майстра Ільмарсона, чи не наймогутнішого чаклуна у всенькому світі. Шкода тільки, що ця школа розташована так далеко від Нолана — їхати до неї аж два з гаком тижні по трактовому шляху. А ще шкода, що навчання там починається в такий незручний час — невдовзі після Нового Року. Ребека дуже полюбляла новорічні та різдвяні свята, але цього разу і в наступні п’ять років їй доведеться зустрічати їх у дорозі, бо інакше вона просто не встигне до початку занятть. А втім, якраз із цього приводу Ребека не дуже сумувала. Задля того, щоб стати справжньою чаклункою, дівчинка була ладна відмовитися від усіх свят без винятку.
— Марку, — звернулася вона до брата, — а ми коли-небудь зможемо подорожувати Трактовою Рівниною? Самі, без чужої допомоги.
Марк мав велику спокусу сказати „так“, щоб трохи поліпшити сестричкин настрій, але він дуже не любив брехати. Тому відповів чесно:
— Не знаю. Нам у школі цього не обіцяють. Кажуть, що одні зможуть, а інші — ні. Але проходити через Ребра, — поквапився він утішити Ребеку, — вміють усі випускники. Ми з Беа почнемо навчатися цього з наступного триместру. Проникнення крізь Ребра — обов’язкова навичка в школі Ільмарсона, без цього не можна одержати диплом.
— А хіба це не те ж саме, що подорожувати Рівниною? — здивувалася Ребека.
— Не зовсім. Коли ти перетинаєш Ребра, то просто переходиш з однієї Грані на іншу через місця їх щільного дотику — тобто, через Вуалі. А при подорожі Рівниною ти рухаєшся між Гранями — не крізь них, а всередині них.
— Фактично, — вирішила похизуватися своєю вченістю Беатриса, — Трактова Рівнина є звуженням простору Ребер на підмножину їх локальної прозорості.
— Зрозуміло, — не дуже впевнено сказала Ребека, збита з пантелику мудрагельським поясненням старшої сестри. — Отже, перетинаючи Ребра, ти мовби „прострибуєш“ повз Рівнину?
— Атож, — підтвердив Марк, подумки осмикнувши Беатрису, яка знову збиралася зробити уточнення. — Проникнення крізь Ребра можна зобразити таким чином: перебуваючи на краю латки, ти на якусь мить потрапляєш на Рівнину, швидко переходиш на сусідню латку й тут-таки повертаєшся в звичайний простір, але вже на іншій Грані.
— Або на тій самій Грані, але в якомусь іншому місці, — сказала Беатриса. — Подорож крізь Ребра складається з таких от стрибків з Грані на Грань. Іти Трактовою Рівниною, звичайно, зручніше, а головне — набагато швидше.
Ребека ненадовго задумалася.
— А якщо, — припустила вона, — перетинати Ребра не скраю латки, а десь посередині?
— Тоді ти просто повернешся назад, — відповів Марк. — Хоча розумію, що ти маєш на увазі. В принципі, затриматись на Рівнині, „зачепитися“ за неї, не дуже складно, але від цього не буде пуття. Потрапити на Рівнину може будь-хто — через вхідний портал трактового шляху. Проте для подорожі нею треба вміти переходити з однієї площини в іншу — а це найскладніше. Без такого вміння ти зможеш роками добиратися до потрібної Грані, а швидше за все, втратиш орієнтацію і блукатимеш довіку.