Це було просторе приміщення з численними шафами, пхом напханими книжками, чимало яких були старовинними рукописними раритетами. Прадід Владислава, батько матері його батька, якому раніше належав цей замок, що тепер став княжою резиденцією, був затятим бібліофілом і витратив половину свого статку на придбання рідкісних і дуже цінних книжок.
Безсумнівною перлиною його колекції був авторських оригінал дванадцятитомної „Історії Септимундіума: від найдавніших часів до днів теперішніх“ (під теперішніми днями розумівся початок XIII століття, коли й було написано цю працю). Імперська бібліотека мала в своєму розпорядженні лише пізнішу копію „Історії“, і головний бібліотекар якось жартома (а може, й не жартома) зізнався мені, що заради оригіналу ладен піти на злочин — от тільки не знає, кого треба вбити або пограбувати. Коли я повідомила діверові, яким скарбом він володіє, то Світозар — що б ви думали! — без найменших вагань віддав мені всі дванадцять томів, сказавши, що прадідова колекція, рівно ж як і саме Верховинське князівство, за правом належить його старшому братові — моєму чоловікові.
Я запалила в бібліотеці світло, дістала з полиці третій том „Історії“, присвячений утворенню Імперії, і, вмостившись у м’якому кріслі біля невисокого столика, взялася до читання. Зубодовбальна середньовічна латина подіяла на мене заспокійливо, і хвилин через двадцять текст перед моїми очима почав потроху розпливатися.
Я вже збиралась була поставити книжку на місце й повернутися до спальні, аж раптом з прилеглого до бібліотеки кабінету долинуло тихе скрипіння, ніби там пересували меблі. Я швидко схопилася на ноги, але кликати нікого не стала, щоб дарма не здіймати тривоги. Моє маґічне чуття не надсилало сиґналів про небеспеку, лише підказувало мені, що в сусідній кімнаті хтось є. Цей „хтось“ цілком міг виявитися слугою, що випадково заснув у княжому кабінеті.
Навшпиньки підійшовши до дверей, я трохи прочинила їх і обережно зазирнула досередини. Там слабко горів настільний ельм-світильник, у чиєму тьмяному світлі я побачила біля вмонтованої в стуну шафи худорлявого чоловіка років шістдесяти, вбраного в сіру чернечу сутану з відкинутим за спину каптуром. Мені добре запам’ятався той „монах“: допіру я бачила його на ментальній картинці, показаній Ґуннаром, а ще раніше, наприкінці позаминулого року, ми з Владиславом мали з ним розмову в невеличкому придорожному трактирі на Аґрісі. Тоді Штепан хвацьким ударом меча зітнув йому голову, проте він, як видно, не дуже від цього постраждав.
— Проходь, Інґо, — сказав Чорний Емісар, подивившись у мій бік. — Нам краще поговорити тут. Якщо вірити Ларсонові, звідси в коридор нічого чутно не буде.
Я ввійшла до кабінету й зачинила за собою двері — але не тому, що збиралася вступати з Емісаром у тривалі переговори. Просто я могла сама з ним упоратись і не хотіла через такі дрібниці будити весь замок.
— Бесіди в нас не вийде, — промовилаа твердо. — Скажи, як сюди потрапив, і я зроблю так, щоб ти не дуже страждав перед смертю.
— У цій оболонці помирати не боляче, — незворушно відповів він. — Але в тому, як я сюди потрапив, великої таємниці немає. Ось, поглянь.
Емісар натиснув якусь приховану кнопку в стіні, і шафа з уже знайомим мені тихим скрипінням відійшла вбік, відкривши отвір заввишки з людину.
— Таємний хід?
— Так. Він сполучає кабінет із княжими покоями та підземеллям. Раніше був ще тунель, який вів за межі замку, але років сімдесят тому стався обвал, і тепер він засипаний тоннами землі. Світозар показав цей хід Ларсонові, а мій слуга не став доповідати про нього командорові Дай Чженю, розваживши, що він ще може знадобитися. — Емісар пильно подивився на мене. Його погляд хоч і не був порожнім, безживним, здався мені дуже знайомим.
— Веліал?… — прошепотіла я, похолонувши від цього здогаду. — Ти?…
— Це я, можеш не сумніватися. — Він повернув шафу на місце і всівся в крісло за письмовим столом. — Коли Ларсон доповів про сьогоднішні події, я вирішив завітати до тебе — ану ж, думаю, тобі не спиться. Матеріалізувався віддалік, біля самого завалу, де мене ваші цербери не відчули, піднявся нагору — і от ми знову зустрілися.