— Чудова звістка. Сподіваюся, цього разу не буде жодних сюрпризів і тижні за два дівчисько зі своїм покручем потрапить до моїх рук.
— Трохи пізніше, мій пане, — шанобливо заперечила Міранда. — До Основи добиратися не менше трьох тижнів.
— Помиляєшся, менше. За десять днів шляху від тебе розташовано законсервований Інфернальний Тунель, що веде прямісінько на Основу. Рушай туди і заощадиш час. Його охороняє стара відьма на ім’я Руслана, але до твого прибуття її там, найпевніше, не буде. Я дав їй завдання, про яке тобі не варто знати. — Ларсон відчув, як його губи розтягуються в посмішці. — Я кажу це на той випадок, якщо вона таки встигне повернутися — що, втім, малоймовірно. Тоді намагайся не звертати уваги на деякі речі, а надто ж на дівчинку, що її вона приведе із собою. Для твого здоров’я буде краще, якщо ти взагалі її не побачиш.
— Розумію, мій пане, — серйозно відповіла Міранда. — А як я знайду тунель? Даси мені координати?
— Цього не знадобиться. Тунель знаходиться на Контр-Аґрісі — Грані, симетричній Аґрісу, в місцевості, що відповідає розташуванню замку Шато-Бокер. Ще на початку Нічиїх Літ його проклав Женес, він задумував резонансний Прорив на Аґрісі з віддачею на Основу.
— О! — вражено сказала Міранда. — Непогано задумано.
— Атож, непогано. На жаль, Інґа та Владислав завадили його планам. Вони зупинили Прорив ще до того, як розпочався резонанс із протилежною Гранню. Деякі сліди ти там побачиш, але їх небагато. Правду кажучи, я був певен, що після того невдалого Прориву тунель буде виявлено Інквізицією, проте за минулі півтора року ніхто з цих розумників не додумався відвідати Контр-Аґріс і дослідити його. А нещодавно там могла побувати Інґа зі своїм дядьком Ґуннаром, однак вона обрала інший маршрут — спершу по Колодязю вздовж осі симетрії Кристалу, а вже потім Рівниною на Аґріс. Тож тунель поки не викрито, і ти можеш сміливо скористатися ним.
Після деяких вагань Міранда нерішуче мовила:
— Якщо вже ти сам про це заговорив, мій пане, дозволь одне питання.
— Дозволяю.
— Ларсон уже розповів мені, що Інґа кинула Владислава. Це не завадить твоїм планам?
— Навпаки, це входило до моїх планів. Хоча я більше схилявся до думки, що вона обере Основу, де мешкають її названі батьки, а натомість вона вирушила на Аґріс. Та, зрештою, це не має значення. Головне, що тепер Інґа та Владислав нарізно… Втім, це не повинно тебе обходити. Роби свою справу, а про решту я сам подбаю.
На Мірандинім обличчі відбився переляк.
— Вибач за недоречну цікавість, мій пане.
— Вибачаю, — поблажливо кивнув Веліал. — Загалом, допитливість корисна риса, надто ж для тих, хто прагне звеличитися. Люди, позбавлені допитливості, приречені до скону залишатися сліпими виконавцями… Та годі вжу воду в ступі товкти. Ти зрозуміла, куди маєш вирушити?
— Так, мій пане.
— З відновленням нашого зв’язку досі немає проґресу?
— На жаль, ні найменшого. Усі ці дні я намагалася докликатися тебе, але марно.
Веліал розчаровано кивнув:
— Боюся, це наслідок того, що ти отримала надто доросле тіло. Добре хоч маєш доступ до джерел сили.
— А може, — припустила Міранда, — хай Ларсон проведе наді мною Чорне Причастя? Втратимо день або півтора, зате тоді відновиться наш прямий зв’язок.
— Ні, це ризиковано. Причастя може стерти імплантований тобі відбиток аури, і тоді ти не знайдеш Сандри. Краще зачекаємо з цим, поки виконаєш своє завдання. А зв’язуватимемось або через Чорних Емісарів, або як зараз — не дуже зручно, зате надійно.
— Ларсон і далі буде моїм зв’язковим?
— По дорозі до Основи, так. А потім побачимо — найпевніше, отримаєш іншого помічника. Ларсонові я ніколи не довіряв — адже він не мій слуга, а Господаря Локі. Єдина його цінність полягала в тому, що він обіймав відповідальну посаду й перебував у почті Інґи та Владислава. А тепер від нього нема користі.
— І що з ним робити?
— За великим рахунком, його слід було б убити, він забагато знає. Проте Локі це точно не сподобається. Зараз у нього мало слуг на Гранях, не те що раніше, і він дуже цінує кожного з них. Доберетеся разом до Основи, а там Ларсон одержить нове завдання. Чи взагалі повернеться під оруду Локі. — Веліал зробив коротку паузу. — На сьогодні все. Тепер зітри з Ларсонової пам’яті нашу розмову — я залишу його розум відкритим для втручання. А тоді вирушайте в дорогу.
Дівчина схопилася на ноги і знову присіла в глибокому реверансі, торкнувшись одним коліном до землі.
— Слухаюся, мій пане!
— Тоді до зустрічі, Мірандо. Щасти тобі.