— Зате в інші мені було чудово, — заперечила сестра. — А в тебе завжди однаково — ні те, ні се. Крім того, коли ти подорослішаєш, то станеш великим, грубим і волохатим.
Марк, що в цей час контролював тіло, голосно розсміявся.
— То он чого ти боїшся!
— Атож, боюся, — зізналася Беатриса. — І це серйозно, без жартів… А от уяви собі таку ситуацію: ми трохи подорослішаємо, і я закохаюсь у якогось хлопця. Що тоді?
Марк здригнувся.
— Ні-ні, — квапливо мовив він. — Цього не станеться. За цей час мої гормони зроблять свою справу, ти станеш стовідсотковим хлопцем, і тебе приваблюватимуть лише дівчата.
— Ну, припустімо, — із сумнівом сказала сестра. — Нехай я покохаю дівчину. Ану ж вона тобі не сподобається? Якщо ти закохаєшся в іншу?
Марк важко зітхнув.
— Сподіваюся, ми покохаємо одну й ту саму дівчину. Адже в нас такі схожі смаки…
*
Монотонний перебіг їхньої подорожі було порушено, коли вони дісталися до місця, де викрадачка, судячи із залишених нею слідів, провела не одну ніч, а добрі три або чотири дні, вочевидь, на когось чекаючи. Після ретельнішого огляду стоянки, Марк і Беатриса переконалися, що тут справді була ще одна людина. Найпевніше, чоловік.
— Якщо він приєднався до неї, то це кепсько, — сказала сестра. — Тепер у нас буде двоє противників.
— А може, й більше, — зауважив Марк. — Якщо вони їдуть до якогось лігвища чорних чаклунів.
У кущах праворуч від них почулося якесь шарудіння. Він рвучко повернувся, готовий відбити раптовий напад, але побачив посеред листя лише котячу мордочку.
— Кіт! — радісно вигукнула Беатриса. — Отже, тут є люди. — Перехопивши в брата контроль над тілом, вона дагідно покликала: — Киць, киць! Ходи сюди, котику. Киць, киць, киць!
Кіт із жалісним нявчанням вибрався з кущів і сторожко підійшов до них. Він був рудий зі світлими смугами і страшенно худий, а його жовті очі дивилися з невимовно голодним виразом. Беатриса схопила його на руки.
— Це не кіт, а кішка. І зовсім не боїться людей. Вона домашня… Ми на населеній Грані, Марку!
— Спривай, Беа, не квапся з висновками. Дай я дещо зроблю.
— Гаразд. — Сестра поступилася йому тілом.
Марк поставив кішку на землю, відступив на кілька кроків і проказав стандартне замовляння, якого їх навчили в школі. Кішка тут-таки перетворилася на худющу гніду кобилу і, хвицнувши задніми ногами, голосно заіржала. Їй підголосив вороний жеребець Марка та Беатриси, що пасся неподалік; не знаючи його попереднього імені, вони назвали коня Вулканом.
— Кішка-перевертень! Справдешня! Як ти здогадався, Марку?
— Якщо чесно, то не здогадався, а просто вирішив перевірити.
— І що ж тоді виходить? Де господар кішки?
Марк подивився на кобилу, яка жадібно скубла траву, розмахуючи від задоволення хвостом.
— Не думаю, що вона місцева. Бачиш, яка худюща й голодна. Чи можеш ти уявити господаря, який би так погано дбав про свою кішку-перевертня?
— Ні, не можу.
— Я також. Та навіть коли припустити, що знайшовся такий бовдур, який не годував кішку, ще й прогнав її з дому, то як гадаєш, довго їй довелося б шукати собі нового господаря?
— Ні, звичайно. Претенденти відразу вишикувалися б у чергу.
— Атож. І так само було б у разі смерті господаря.
— Але кішка могла просто загубитися.
— До цього я й веду. На населеній Грані загубитись вона не могла — перевертні чудово орієнтуються на місцевості й відчувають людей за багато миль від себе. Тож залишається одне пояснення… вірніше, два. Перше: господар кішки сам подорожував Гранями і вмер тут або від ран, або від важкої хвороби. Друге: з якоїсь причини він кинув її й продовжив мандрівку пішки або на звичайному коні.
— Але чому?
— Не знаю, Беа… А втім, ні, маю один здогад. Судячи з її схудлості, останні два тижні вона жила надголодь. І саме два тижні тому на цій Грані зупинялася викрадачка, очікуючи, коли до неї приєднається супутник. Сумніваюся, що це простий збіг. Таких збігів не буває. Вочевидь, той чоловік прибув сюди на кішці, а тут кинув її й далі поїхав на другому коні викрадачки. Чорний чаклун цілком здатний на таку підлість.
— А навіщо він узагалі зв’язався з кішкою-перевертнем? Адже слуги Темряви бояться їх.
— Перевертнів бояться пекельні почвари, — уточнив Марк. — А слуги Нижнього Світу просто не люблять їх і воліють не зв’язуватися з ними. Проте іноді використовують для замилювання очей, щоб дурити забитих селян і наївних дівчат на заразок тебе.
— Облиш, брате! — образилася Беатриса.