— А знаєш, Інґо, останні дні мене долало передчуття, що наша подорож спокійно не закінчиться. Бачу, воно було не марним.
— Ще б пак! — невдоволено чмихнув Леопольд. — Хіба може Інна обійтися без того, щоб не вклепатися в якусь історію.
Розділ 14
Проїхавши лісом близько години, Марк з Беатрисою почали відчувати слабку присутність якихось сил. Ці сили були явно ворожої природи, вони тиснули на розум, породжуючи несвідоме відчуття страху та тривоги. Довкола немов згущалися грозові хмари. День і далі залишався ясним та сонячним, але в повітрі зависла неясна загроза, яка ставала дедалі відчутнішою. Тепер уже занепокоївся й Вулкан — та поки Беатрисі вдавалося стримувати його.
На їхньому шляху чимраз частіше траплялися цілком позбавлені листя дерева з чорними, неживими стовбурами і покорченими гілками, що страх як нагадували наготовлених до смертельного нападу змій. Невдовзі таких дерев стало чи не більше, ніж нормальних, живих. У цьому напівмертвому лісі панувала зловісна тиша — не чулося ні криків птахів, ні шуму вітру в листі, навіть хрускіт сухих гілок під копитами Вулкана здавався якимось боязким, приглушеним.
Урешті вони побачили поміж деревами широку прогалину, посеред якої стояла перекошена хатина з потемнілою від часу солом’яною стріхою. Саме там, як миттю зорієнтувалися Марк та Беатриса, й було джерело похмурої сили, що хвилями накривала весь довколишній ліс. Над прогалиною з гучним карканням кружляла зграя круків, а перед хатиною паслась величезна, завбільшки з теля, чорна коза.
— Обережніше, Беа, — попередив Марк, побоюючись, що сестра відразу кинеться в атаку. — Мерщій сховайся, поки нас не помітили. Спершу треба розвідати обстановку.
— Все гаразд, братику, — відповіла вона. — Я не збираюся йти напролом. Не май мене за нерозсудливу дурепу.
Залишаючись під захистом дерев, сестра обережно зійшла з коня і сховалася за найближчим чагарником. Карина знову захвилювалась, але вже не так сильно, як раніше. Схоже, явна присутність джерела загрози не викликала в неї такого панічного страху, як невидима небезпека. Беатриса розсунула гілля й пильно оглянула прогалину.
— Це тут, — констатувала вона. — Сліди викрадачки ведуть до хатини, а назад уже не повертаються.
— Може, з іншого боку є ще один вихід? — припустив Марк. — Важко повірити, що вже два тижні вона сидить там сиднем. До того ж ніде поблизу не видно коней.
— Вони могли втекти. Поглянь на Вулкана — так і поривається дати драпака. А може, їх забрав її супутник. Вони приїхали разом, він погостював тут трохи, а потім забрався геть. Чи взагалі сюди не приїздив — вони розійшлися біля Вуалі, а далі вона рушила пішки.
— Не квапся з висновками, Беа. Давай усе розвідаємо, а вже потім будемо гадати.
— Гаразд, — сказала Беатриса.
Вона прив’язала Вулкана до дерева, міцніше пригорнула до себе Карину й обережно рушила в обхід прогалини, ховаючись за кущами й широкими стовбурами дерев. Зробивши майже повне коло і зусібіч оглянувши галявину біля хатини, повідомила:
— Слідів ніде немає. Викрадачка має бути всередині. Мабуть, вона мешкала тут і в своєму попередньому тілі. Це типове лігвище чорної відьми.
— Якщо так, то чому за весь цей час вона жодного разу не вийшла назовні? Погодься, це дивно.
— Так, дивно, — погодилася сестра. — Але ж ти чув розповіді про лихих чаклунок. Вони мають хіба ж такі дивацтва. Може, вона досі відпочиває після довгої дороги, а годується молоком кози, яка на її виклик заходить до хати.
— Гаразд, нехай так. І що робитимемо далі?
— Треба піти туди і… А втім, ні, так не годиться. Краще виманити викрадачку на відкрите місце й одним точним ударом паралізувати її. Треба влаштувати все так, щоб вона не встигла зреагувати і не стала опиратися, бо тоді моє тіло може постраждати в сутичці. — Беатриса зітхнула. — Тільки не уявляю, як це зробити. А чекати, поки вона сама вийде…
— Це також не годиться, — сказав Марк. — Нас раніше помітять круки або почує коза. А вона вже точно служить відьмі… До речі, ідея! Ми можемо використати козу.
— Як?
— Нехай вона здіймає тривогу. Викрадачка вибіжить із хатини…
— І буде готова до нападу, — заперечила Беатриса. — Це кепська ідея.
— Стривай, Беа, ти не дослухала мене. Я не пропоную нам відкритися. Ми перетворимо Карину на коня і надішлемо до хатини. Відьма вийде розібратися, в чім річ, відволічеться на неї — і тоді ми вдаримо.
— Це небезпечно. Кицька може загинути.