У двадцятих числах сумного вересня 1922 року здалися ще чотири лісовики. Коли нарешті повернувся отаман, то побачив, що він залишився практично сам… А чекісти продовжували пантрувати. «Черкасский уездучасток: в район Виноградского монастыря, — писали вони, — прибыл бандит атаман Грозный со своим помощником Искрою, к которым примкнули не сдавшиеся ранее 5 бандитов этой банды. Указанная банда скрывается в районе Буды-Орловецкой».[379]
Для її ліквідації виїхав командир 1-го батальйону 73-го полку Луцький та начальник відділу ҐПУ Бергавінов із загоном «самоохорони». Тимчасово виконуючий обов’язки начальника штабу 25-ї дивізії Орлов наказав: «В случае несдачи банды будет приступлено к изъятию заложников» (тобто розстрілу. — Ред.).
Антін вирішив продовжувати боротьбу до останнього. Проти ночі 18 жовтня сім партизанів Грозного наскочили на «лесозаготовительный отряд ТАОН» 5-го артилерійського дивізіону в селі Дубіївка, що за 10 верст на північ від Сміли. Внаслідок нападу вісім червоноармійців було обеззброєно.[380]
З Грозним до кінця залишався молодший брат отамана Голого — Галайда. Селяни називали його Гольонок.
Одного дня отаман із Гольонком вийшли з лісу на переговори з владою села Буда-Орловецька. Зайшли до обійстя Пилипа Мазовецького на кутку Ковалівка. Поїли і полягали спати. А зрадник уже мчав конем у Городище, щоб повідомити штаб єврейського загону «Красних мстітєлєй», де перебуває отаман. Загін «мстітєлєй» не забарився. Прискочили, оточили хату Мазовецького. Оскільки Грозного боялися, то, тихо підкравшись, почали стріляти через вікна. «Грозного забили відразу, а Голенка поранили, — розповідав Андрій Тегерешвілі. — Він заліз на піч і звідти аж до полудня відстрілювався відразу з двох наганів, доки в печі не провертіли дірку і не захопили його. Тіло Грозного і пораненого Голенка повезли до Городища і в дорозі, в урочищі Три Липи, Голенка добили».
А ось інша версія загибелі отамана і його відданого помічника. «18 октября отряд Городищенской самообороны… — повідомляли чекісти, — настиг банду Грозного в районе Городище — в результате убит атаман Грозный и тяжело раненым взят один бандит. Банда рассеялась по разным направлениям — поиски продолжаются. Труп Грозного 22 октября сфотографирован и зарыт в землю».[381]
Після вбивства Антона одна з його сестер два місяці переховувалась у сусідньому селі — боялася репресій, «бо брата Порфира вже забрали»…
Так закінчився хресний шлях ще одного борця за волю України — отамана Антона Грозного. Вічна пам’ять всім, хто до кінця був твердий!
16. Чорний Ворон із-під Товмача
1919 року, коли Україна зануртувала протиросійськими повстаннями, з пітьми віків виринули тіні великих предків і зачали кривавий бенкет «зі свяченими ножами». Воскреснули душі Залізняка і Ґонти: не одному отаманові козаки-повстанці подарували ці славні імена. Воскреснув отаман Голий, який колись у сиву давнину знищив зрадника Саву Чалого: дух Голого — дух нещадної помсти — вселився у Трохима Бабенка з наддніпрянського села Хрещатик. Воскреснув і козак Мамай: його ім’я прибрав боровицький отаман Яків Щириця (до слова, по матері — Мамай). Ожив і славнозвісний Байда: в нього перевтілився геніальний подільський отаман Яків Голюк — такий же безмірно хоробрий, як і Байда-Вишневецький.
Вернули із забуття Палій і Нечай, Сірко й Галайда, Богун і Підкова, Кармелюк і Кривоніс, Наливайко… Закрутили веремію по всій Україні новітні отамани гайдамаків, які дали свої імена наступним поколінням борців: Хмари, Чучупаки, Кібці, Яструби, Коршуни, Орли і Орлики. Любим зболеному серцю стануть повстанські імена Лютий, Ярий, Лихо, Біда, Ламай-Ярмо, Кривда, Грозний, Вовгура, Грім, Сатана, Чорт, Колючий, Сокира, Зірви-Голова. З’являться отамани з рідкісними іменами Ангел, Здобудь-Воля, Махомет, Нерон, Цісар, Чингісхан, Цезар… Вітром рознесе по всій Україні гучні прізвища: Зелений, Блакитний, Чорний, Карий, Темний, Жовто-Блакитний…
Поезія змішається з витонченим чорним гумором — і з’являться по вечірній зорі отамани з ніби чемними іменами Добрий Вечір, Не Журись, Око. З-за рогу хати зрадника-сексота виринуть і Чорні Маски, і Чорні Терористи, і Гнибіда, і Гуляйбіда, і отаман Темного Гаю Вільного гайдамацтва.
А то на червоне військо насуне Чорна Хмара. А разом з нею прилетить і Чорний Ворон… У добу Визвольної боротьби декілька отаманів з гордістю носили цей грізний повстанський псевдонім. Адже Чорний Ворон — це крук, великий хижий птах із блискучим чорно-синім пір’ям, що живе подалі від людських осель, переважно в лісі.
Чи не найбільш відомим отаманом Чорним Вороном став Микола Скляр (Шкляр) із Жовтих Вод — насамперед завдяки Юрієві Горлісу-Горському, який яскраво змалював його у романі «Холодний Яр». Менш відомі отамани Платон Петрович Черненко з Криворіжжя, Віктор Чекірда з Поділля, Петренко з Радомишльського повіту, Іван Якович Чорногузько з Піщаного Броду та Іван Якович Чорноусов зі Шполянщини. Доля у них склалася по-різному, але всіх їх об’єднує спільне повстанське псевдо — Чорний Ворон.
У більшовицьких документах прізвище Івана Яковича Чорноусова часом пишуть як Черновус. А можливо, він був Чорновус — відомо ж, що чекісти, люди переважно чужої культури, часто спотворювали (інколи до невпізнання) прізвища і псевдоніми повстанців. А може, був він Білоус, бо в більшовицьких документах зустрічається і «простий козак» Білоус (Чорний Ворон) із Новоукраїнки…[382]
Точна дата народження отамана невідома. Походив він, як казали, з-під Товмача. Діяв на початку 1920-х. 1921 року в його загоні було 150 піших і 25 кінних козаків, добре озброєних. А от кулемет на всіх мали лише один.[383]
Оперував Чорний Ворон у Звенигородському, Черкаському, Чигиринському повітах, зокрема в Холодному Яру, лісі Чута, в Лебединських і Шполянських лісах, у районі сіл Товмач, Водяне, Шестаківка, Мліїв, містечок Білозір’я, Мокра Калигірка і Златопіль, станції Сердюківка, Виноградського монастиря, міст Городища, Сміли, Черкас, Чигирина, Єлисаветграда, Знам’янки та ін.
Ось що писали про отамана чекісти в «Доповіді таємно-інформаційного відділу при РНК УРСР, № 154» від 23 серпня 1921 року: «Черный Ворон — непримиримо хитрый и тупой враг. Вот его письмо в штаб, присланное с его представителем (приводим с сохранением стиля): а посему я, Иван Якович Черный Ворон — Черноусов, доверяю осветить с положением задач оружия моего отряда тов. Дейкусу и Маскамблитину, что как они ознакомлены с моей личной совестью и моим положением. ЧИКУ (ЧК. — Ред.) уполномачиваю их в дальнейшем работать совместно на благоустройство соввласти и прекращение братской и другой крови.
Будучи уже амнистированным, он, по донесениям агентуры, тайно продолжает убивать других амнистированных, выдавая это за деяния Советской власти, изменяющей своим обещаниям… (Амнистированные атаманы) ведут осторожную агитацию против Советской власти (Черный Ворон)…»[384]
Видно, дався отаман окупантам взнаки, бо називали його чекісти «непримиримо хитрым и тупым врагом». Нормальною мовою це означає, що Чорний Ворон був досвідченим і невловимим отаманом, який не піддався і на брехливі обіцянки «прощення».
Хоч все ж, як бачимо, одного разу отаман на «амністію» піддався… Чорного Ворона селяни підтримували, може, і через те, що гасла його були прості і зрозумілі: «Бий комуністів і кацапів!»[385] Про погляди отамана свідчать його відозви у вигляді віршів. Збереглася одна з них — «До населення України», підписана трьома отаманами — Чорним Вороном, Бідою і Ламай-Ярмом. Ось ця відозва: