До осені 1920 року Яковенко в Єлисаветграді не знав жодної свідомої української родини. Та ось заприязнився з Бардашевими — на диво патріотичною українською сім’єю. Андрій Іванович Бардашів був підпільником, довіреною особою отамана Андрія Гулого-Гуленка, а два його сини Андрій та Іван воювали у Степовій дивізії Костя Блакитного (старший, Андрій «Наливайко», від 1920 року був членом Холодноярського повстанкому). Дочка Надійка виконувала роль зв’язкової. Брат Андрія Івановича — Петро — та племінник Павло Бесараб теж воювали у Степовій дивізії.[443]
У листопаді 1920 року Андрій Іванович познайомив Яковенка зі своїм братом Петром і Павлом Бесарабом, які після демобілізації Степової дивізії повернулися в Єлисаветград.
У квартирі Бардашевих отаман Гулий-Гуленко планував навесні 1921 року розмістити штаб повстання на Катеринославщині, Херсонщині і Таврії.
В один з квітневих днів 1921 року в Єлисаветграді з’явився колишній підпільник і повстанець Степової дивізії Кравченко. Невідомо з яких причин, але він зрадив товаришів і подався до ЧК допомагати «будувати Україну». Приїхав він не сам, а з групою чекістів. Вдавав із себе зв’язкового Гулого-Гуленка. Мета приїзду — розконспірувати місцеву підпільну організацію, членів якої знав особисто, зокрема Андрія та Надійку. Ті ж у свою чергу знали Кравченка як товариша Степового-Блакитного. Звичайно ж, вони довіряли йому.
Коли зрадник прийшов на помешкання до Бардашевих, там якраз був Яковенко…
Їх було двоє. Один високий, у військовій бекеші, дуже вже чепурний — Кравченко. Другий — низенький, міцної будови, в пальті залізничника (представився як Цибро).
Кравченко, зайшовши до кімнати, назвав пароль Гулого-Гуленка: «Я із млина».
Яковенко, відчувши небезпеку, зробив вигляд, що не розуміє, про що йдеться.
— Що ви, молода людино, сказали? — перепитав він.
Кравченко повторив пароль. Яковенко знизав плечима, подивився на нього очима, повними здивування, і запитав:
— Чим можу служити? Говоріть прямо. Я вас не розумію.
Кравченко розгубився, повернувся до Надії Бардашевої, яка й привела його на зустріч з Яковенком:
— Це та людина, про яку ви говорили?
Надійка зрозуміла, що Яковенко з якоїсь причини не хоче відкриватися, і твердо сказала:
— Ні.
Тоді провокатор запитав:
— Чи можна йому говорити?
Надійка знову викрутилася:
— Дещо можна, а дещо ні.
Тоді Кравченко повідомив, що приїхав із товаришем із Катеринослава у справах української організації і хотів би бачити Івана Бардашева чи Яковенка.
Кравченко назвався ад’ютантом доктора Н. Гелєва і розповів про його смерть.
«А ось звідки ти знаєш пароль!» — блиснула здогадка у Яковенка.
— Незважаючи на смерть доктора Гелєва, — виголосив провокатор, — його справа не помре. Я її продовжу.
Кравченко намагався присоромити Григорія:
— Соромно, що ви, молода людино, не працюєте в організації.
Яковенко спокійно відповів, що він «працює в Соввласті» і йому обіцяють незабаром підвищення, так що у нього немає причин бути нею незадоволеним.
Розмова була вичерпана. Яковенко очима показав Надійці, щоб залишилася.
Коли вона провела гостей, Григорій поділився з нею підозрами. Але Надійка переконувала, що він помиляється:
— Кравченко — товариш Степового. Можете спитати у мого батька, у дядька Петра, в Андрія, в Івана. У Павла Бесараба, врешті. Вони ж воювали разом…
Яковенко, хоч контраргументи були серйозні, все-таки довірився своїй інтуїції. А Надійка… Надійка звинуватила Яковенка, який щиро симпатизував їй як жінці, у боягузтві. Тому що не захотів розкритися перед провокатором.
— Важко провести межу, де починається боягузтво і де закінчується обережність, — резонно відповів Григорій і пішов на квартиру до Андрія Івановича Бардашева, щоб попередити його про небезпеку, яка нависла над ним і його родиною. Але й Андрій Іванович не послухав досвідченого підпільника.[444]
Віра Андрія Івановича і Надійки у Кравченка похитнула впевненість Яковенка. І він зробив ризикований хід: несподівано зайшов на квартиру, де зупинилися чекісти. Вони якраз спали, і Григорій їх «взяв голими руками». Він сказав, хто є насправді, але, оскільки підозрює, що вони провокатори, не хотів розкриватися перед ними. І поки він не переконається в протилежному, з ними на контакт більше не вийде. Яковенко пішов так само несподівано, як і прийшов.
Розгублені чекісти — а їх було троє (третій вдавав із себе представника донських козаків) — не знали, як вчинити. І Яковенко вислизнув з їхніх рук. Григорій на квартиру, де жив, уже не повернувся. Переночував в іншому місці. Ніч минула у тривозі. Він весь час вертався думками до Кравченка — і все більше переконувався, що інтуїція не зрадила його. Яковенка охопив жах за долю Надійки, Андрія Івановича, інших товаришів.
Переживання були небезпідставними: побачивши, що їх розшифровано, чекісти в ту ж ніч провели арешти єлисаветградського підпілля, а на квартирі Бардашевих зробили засідку, чекаючи на приїзд Гулого-Гуленка.
Ледь засіріло, Яковенко вже був на ногах. Хоч надворі було холодно, він залишив на квартирі улюблену шубу, бо вона дуже вже кидалася у вічі. Пішов до Башлика — українського підпільника, у якого переховувався всю зиму 1921 року. Ще здаля він побачив, що біля хати стоїть група жінок і обговорює якусь надзвичайну подію. Яковенко все зрозумів. Не змінюючи напрямку, він пішов у поле. Григорій звернув увагу, що сусідський хлопчик, який стояв на кутку свого будинку, впізнав його і теж почимчикував у поле.
Тримаючись один від одного на віддалі, вони довго йшли паралельним курсом. Зійшлися лише у Злодійській балці. Хлопчик схвильовано розповів про арешти, що були проведені цієї ночі в Єлисаветграді, сказав, що на квартирі у Башлика на Яковенка чекають агенти. Григорій подякував за інформацію, стримано похвалив хлопця за правильні дії і… наказав йти з ним.
Підпільник не хотів відпускати хлопця, бо агенти могли зауважити тривалу відсутність хлопця і взяти під перехресний допит: де був? з якою метою ходив? хто був із тобою? Хлопчина міг заплутатися і виказати, в якому напрямку пішов «дядя».
Разом прийшли до Ставидел, де переховувалися члени Холодноярського повстанкому Іван Дігтяр, Наливайко (Андрій Бардашів) і Сергій Отаманенко, але нікого не знайшли. Тоді пішли у Кримки, де знайшли Наливайка. Йому першому Яковенко і сповістив про арешт Єлисаветградського підпілля, зокрема його батька і сестри.[445]
Андрій, який і раніше не довіряв Яковенку як «врангелівському офіцеру», запідозрив, що, оскільки врятувався лише Григорій Яковенко, саме він і винний у арештах. І накинувся з обвинуваченнями та погрозами. Яковенко опинився у непростій ситуації: за ним полювала ЧК, а свої не приймали.
Що робити? Де дітися? У таких випадках завжди виручав ліс. І Яковенко з хлопцем пішли до Кримського лісу. Місцеві пастухи сказали їм, що десь неподалік таборують партизани.
І справді, незабаром, близько озера, Яковенко здибався з двома лісовиками, які прийшли по воду. Ці хлопці й привели їх до загону Сергія Захарова, що дислокувався в районі Ставидел і Кримок. Всього з отаманом було 25 козаків.[446] Незабаром у таборі з’явився отаман Герасим Нестеренко-Орел. Він теж не повірив Григорію і наказав Захарову слідкувати за «неблагонадійним».
Яковенко тяжко переживав недовіру. Постійний нагляд, смерть матері, про яку довідався напередодні втечі з Єлисаветграда, посилювали психічну напругу. Він впав у депресію. Приходили думки про самогубство…
З того часу Яковенко затаїв глибоку образу на Нестеренка-Орла.
Розрадив Григорія член Холодноярського повстанкому Олександр Федорович Таран, який був при загоні отамана Захарова.[447] Таран, уже літній чоловік, нелегко переносив лісове життя. Він недолюблював Нестеренка і, очевидно, з цієї причини не сприймав його підозр щодо Яковенка.