У черговому зведенні Івана Віхірєва (№ 5) читаємо: «…Кисленко сказал, что Загородний в последних числах апреля вернулся из-за кордона, привез оружие и офицеров. 3.05.22. В уезде, в районе Елисаветграда, началась усиленная разведывательная работа отрядов Загородняго. По сведениям, полученным от крестьян, Загородний вернулся из-за кордона, привез с собой нескольких офицеров и несколько возов винтовок и патронов. В последнее время… группируются в отряды по 10–12 чел. кавалерии во главе с офицерами, снабженными картами и биноклями… Кавалеристы Загородняго одеты хорошо, имеют хороших лошадей, на 10 человек имеется 2 пулемета «Луис«…Необходимо принять меры к из’ятию всех ненадежных и тяготеющих к закордону путем отправки их «за границу» (через Одесское ГПУ)…
В Компаниевке петлюровская организация, которая имеет большое влияние на всю волость, пользуется у крестьян большим доверием. Крестьяне интересуются Генуэзской конференцией… Петлюра, который лично якобы присутствует на конференции, отстаивает интересы крестьян.
Тройки по-прежнему раз’езжают по Компаниевской волости и убивают ответственных совработников… Партийные силы здесь очень слабы… Волость эта всегда была петлюровской и теперь тем более. В ней работали Гулый-Гуленко, Ясинский, Нестеренко-«Орел»-«Сирко», и она несколько раз брала Елисаветград, так что на нее надо обратить внимание…»[536]
14 травня 1922 року уповноважений Віхірєв доповідав, що Загородній в цей момент перебуває в районі Чутянського лісу, західніше села Чутівки. Чисельність його загону становить 50 шабель і 80 багнетів при трьох кулеметах.[537]
У травні Загородній оперував і неподалік с. Миколаївка. Про це свідчить «Приказ № 1 Председателю сельсовета и комнезама с. Николаевка Херсонской губернии» від 12 травня 1922 року: «1. В случае, если мною или другими воинскими отрядами будет замечено, что банда Завгороднего будет скрываться в селе, то десятихатники… будут предаваться суду Военного Ревтрибунала как за явную контр-революцию. 2. Председателю сельсовета и комнезама предлагаю уничтожить банду из села в течение 2 недель… Командир кав. отряда (підпис)».[538]
Агент-чекіст у своєму донесенні так описував отамана: «Сам Завгородний одет в темно-синюю чемарку, в кубанке с черным башлыком, на правом рукаве кусок синего сукна квадратный, наискосок этого сукна национальная ленточка, желтый полумесяц, в средине полумесяца украинский герб с буквами «УНР», вишитый сухозлоткой. Кривой на левую ногу, ходит с большим трудом, всегда ездит на хорошей гнедой лошади, левое пудлище (стремено. — Ред.) сделано короче для кривой ноги, черная окладистая борода, круглолицый, нос немного вздернутый. На вид довольно симпатичный, с постоянной улыбкой на лице, производит впечатление доброго, немного наивного человека, рост выше среднего, политически грамотен».[539]
Сексот зазначав у доповідній записці, як у розмові з ним Загородній сказав, що «хоча його називають бандитом, він чесніше комуністів, бо діє завжди відкрито в бою. А ЧК нині роздала лісничим порошок і під карою смерті наказала їм отруїти його».[540]
Проголошений ще 1921 року неп почав даватися взнаки: окупанти дозволили торгівлю й у людей уже відбирали не все, а лише частину. Зрозуміло, що селяни почали розживатися. Раніше, коли забирали все що хотіли, убиваючи при цьому незгідних, іншого виходу як братися до зброї не було. А нині з’явилась альтернатива. Її й обрали хлібороби, які знудьгувалися за мирною працею, та й вижити хотілося. Їхнє ставлення до партизанів погіршилося, бо через лісовиків можна було потрапити у смертельну халепу. Повстанці втрачали своїх союзників, а без їхньої допомоги боротьба не мала сенсу…
Чи згадали селяни своїх оборонців під час розкуркулення, коли те, чим вони розжилися, було відібрано?! Чи згадали зраджених ними оборонців під час Голодомору 1932–1933 років?!.
Але ради не було — боротьбу козаки мусили продовжувати, бо капітулювати означало вмерти або потрапити до в’язниці. Особливо ретельно лісовики нищили місцевих зрадників — комнезамівців, зокрема у селі Федвар,[541] в якому діяла досить міцна комуністична організація. Це знайшло відгук у більшовицьких агітках. Єлисаветградський повітовий виконком випустив велемовне звернення до селян, у якому намагався виступити їхнім оборонцем від «бандітов», що буцімто у селян «забирають останніх конячок, корівок і останок зерна».[542] Нема межі цинізму окупанта!
У червні 1922 року неподалік Знам’янки півсотня Загороднього зупинила «службовий потяг» і наскочила на два «продовольчі маршрути», тобто валки з «продподатком». Тоді ж пригальмували ешелон між станціями Хирівкою і Трепівкою — для перевірки документів. Козаки обеззброїли червоноармійців, а чекістів, яким «пощастило» їхати саме в цьому потязі, розстріляли. Перевіряли документи й у мисливців на право носіння зброї. Якщо посвідку видав «гурток мисливців», то такого чоловіка відпускали з миром.
Згодом до них приєднався Чорний Ворон зі Шполянщини на чолі кінного відділу (25 козаків). У липні спільно здійснили напад на червону залогу Федвар, відбили у запроданців своїх коней та ще й нових «прикупили». Забрали кулемет «Максим» і червоний прапор.
А проти ночі на 9 липня 1922 року Загородній з двадцятьма козаками (12 кінних і 8 піших) ускочив у село Бовтишку. «Сильно поранивши шаблями голову комнезама і вбивши червоноармійця, який служив в загоні при повітовій ЧК тов. Качинського, банда сховалась у Нерубаївський ліс… — писав червоний ворог і робив висновок: — Відсутність у Чигиринському повіті військових частин сприяє розвитку бандитизму. Так, наприклад, банда Завгороднього, яка в червні розпорошилася, нині знову організувалась і ніким не переслідується».[543]
У липні Загородній і Гупало, не дійшовши згоди у питаннях тактики, посварились. Денис Гупало виступав за конспіративне перебування у лісі і був проти проведення терористичних акцій, бо не бажав привертати увагу червоних частин. Він пропонував обмежитися невеликими операціями, щоб здобувати засоби для існування. Загородній дотримувався іншого погляду: попри несприятливі обставини, продовжувати нещадно нищити червоних і зривати збір «продподатку».
Хоч до згоди не дійшли, Гупало участь в операціях брав. У ніч на 23 липня кінний загін Загороднього (60–70 осіб) під червоним прапором повагом увійшов у Капітанівку, а тоді несподівано накинувся на ворога. Під шаблями загинуло семеро червоноармійців і їхній командир. П’ятеро червоноармійців отримали поранення.
24 липня вранці в с. Турині Загородній зчепився зі златопільською міліцією, а 26 липня з отаманом Срандою завітав у с. Матвіївку. Цей день став фатальним для п’ятьох більшовицьких наймитів. Стільки ж було поранено.
Провівши санацію у Матвіївці, отаман гайнув до Головківки, де знищив трьох співробітників волосного виконкому, одного старшого міліціонера, двох членів «ком’ячєйкі», спалив приміщення волвиконкому разом із паперами.
27 липня у лісі, на схід від Ямки, відділ Загороднього несподівано зустрівся з кінним загоном міліції, що діяв спільно з «лєтотрядом № 2». Партизани, відступивши до с. Хайнівка, прийняли бій, під час якого втрачено двох коней і гвинтівку, а двох козаків поранено. Забравши поранених, повстанці сховалися в Ставидлянському лісі. Та, вирвавшись із-під удару каральних загонів, Загородній наштовхнувся на заставу ударної групи «по борьбе с бандитизмом» єлисаветградських чекістів. Після короткого бою повстанці знову відступили. Але назустріч Загородньому вже висунувся 3-й ескадрон 3-го кавалерійського полку. Під’їхавши на віддаль 200 кроків, москалі кинулися в атаку. На щастя, ударна група чекістів, яка продовжувала переслідування Загороднього, не зорієнтувавшись, відкрила кулеметний вогонь по червоних кавалеристах і зупинила наступ більшовицького ескадрону, який спішився і заліг. Поки більшовики били один одного, наші сховалися у лісі.[544]
[541]
Засноване у середині ХVIII століття, коли в урочищі Федвар створили військове поселення і розквартирували 13 роту гусарського Хорвата полку. Тепер с. Підлісне Олександрійського району Кіровоградської області.
[542]
Листівка Єлисаветського повітового виконавчого комітету «Селяне!» // Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. — Київ: Правда Ярославичів, 1998. — С. 591, 592.