Коли вдарили морози, Залізняк частково демобілізував загін. У грудні й інші козаки «розійшлись на зимові квартири». Отаман лишив ядро повстанців, які зі зрозумілих причин не могли перебути зиму в селі чи на хуторі.
Голова Чигиринської повітової військової наради 13 січня 1922 року у доповіді зазначив, що «политического бандитизма нет, если не считать банды Завгороднего и Железняка, которая прикрывается петлюровскими лозунгами. Банда эта в последнее время, после энергично проведенной борьбы в декабре, насчитывает 20–25 человек».[583]
На початку лютого 1922-го Залізняк оперував біля Красносілля, Ружичівки (тепер Ружечеве. — Ред.) і Гутницького, що за 50 верст від Олександрії. На той час відділ складав 12 козаків, озброєних гвинтівками і двома кулеметами.
25 лютого Залізняк повернувся на Чигиринщину. У березні об’єднався із загонами отаманів Загороднього та Дениса Гупала.
Повстанці зупиняли більшовицькі поїзди, нищили «продмаршрути» та совєтські установи в селах, виловлювали активістів, нападали на невеликі загони червоноармійців… Полювали за отаманом і москалі. Так, у березні 1922 року хату в с. Нерубайка, де перебував отаман, оточили 30 червоноармійців. Убивши пострілом командира і використавши розгубленість нападників, Голик вскочив у Нерубай-ліс.
Незабаром ситуація повторилася: хату, де відпочивав Залізняк із двома козаками, оточив відділ у 180 красноармійців. Бій продовжувався чотири години. Червоним вдалося підпалити будівлю. Ситуація стала критичною. Один козак вибіг, щоб прорватися, і був убитий. А Голику знову пощастило: вискочивши з палаючої хати, він, як писали москалі, «ушел в лес». Пощастило врятуватися й іншому повстанцеві.
Наприкінці березня отаман вже мав ватагу з двадцяти козаків. Щоб забезпечити себе продуктами харчування, вони зупинили потяг: добули 350 пудів жита.
У травні 1922 року Залізняк публічно зневажив совєтську владу: серед білого дня несподівано з’явився на станції Цибулеве, де перевірив у совєтських працівників документи, сів на службовий потяг і поїхав до Нерубай-лісу. Висівши у потрібному місці, Залізняк як господар становища дозволив поїзду вертати назад.[584]
В останні дні травня на перегоні Цибулеве — Фундукліївка козаки Голика зупинили черговий поїзд — тут вже делікатності вони не виявили… На початку червня партизани знову пригальмували потяг. Забравши жито, відвезли його до лісу. Але, поки вони випасали коней, міліція з с. Михайлівка, яка стежила за ними, викрала їхню здобич. Розсердившись, козаки вдень поїхали у Михайлівку, розігнали міліцію, забрали жито.
А у червні серед білого дня Залізняк із сімома козаками завітав на станцію Трепівку. Зайшов на хвильку до касира — і більшовицький бюджет недорахувався 125 мільйонів карбованців. Касир попросив розписку, Залізняк ввічливо її залишив.
Із доповіді уповноваженого Кременчуцького губвідділу ҐПУ в Чигиринському повіті за червень 1922 року довідуємося, що загін Залізняка «в количестве 12 человек, петлюровской окраски… после предпринятых энергичных мер» від’єднався від Загороднього і рушив у район с. Цвітна, «где дальнейшие следы потеряны».[585]
Партизани часто використовували тактику розсіювання, бо більші з’єднання партизанів були помітнішими, а отже, вразливими.
У доповіді уповноваженого Кременчуцького губвідділу ҐПУ у Чигиринському повіті «Про рух бандитизму з 1 по 14 липня 1922 року» зазначено, що в липні Залізняк і Загородній знову разом. Їхній об’єднаний загін (23 шаблі, 10 піших при 3 кулеметах «Люїс») перебував на той час у Нерубай-лісі. В ніч на 9 липня 20 партизанів атакували червону залогу с. Бовтишка. Вбивши чекіста та тяжко поранивши шаблями голову комнезаму, сховались у Нерубаївський ліс.[586]
17 липня отамани перебували неподалік Івангорода. Хоч із ними було лише 40 козаків, вони вирішили здійснити наскок на Олександрівку, але щось зашкодило і лісовики відійшли в Нерубай.
Ось ще один більшовицький документ: «Банда Загороднего-Железняка численностью 18 сабель, 8 штыков при пулемете в ночь на 12 августа произвела налет на паровую мельницу в д. Орловая Балка, что 6 верст ю/в ст. Знаменка, где банда, забрав около 100 пудов хлеба, скрылась в северном направлении — Черном лесу».[587]
Документ від 21 серпня 1922 року свідчить, що 16 серпня загін Загороднього і Залізняка чисельністю 20 шабель і 45 багнетів (при 3-х кулеметах) о 7 годині ранку 16 серпня атакував 2-й взвод 2-го ескадрону 25-го кавалерійського полку, а інший підрозділ повстанців силою в 30 шабель налетів на станцію Хирівка. Внаслідок несподіваної атаки трьох червоноармійців було вбито, трьох поранено, вбито шестеро коней і захоплено кулемет «Люїс».[588]
Залізняк партизанив до осені 1922 року. Тільки арешт зупинив шаблю отамана — його затримали разом з іншими визначними повстанцями проти ночі на 29 вересня 1922 року у Звенигородці на інспірованій чекістами «нараді отаманів». З оперативного зведення Кременчуцького штабу «Частин особливого призначення» довідуємося, що в цю ніч агентурою в місті Звенигородці «на съезде бандитов захвачены атаманы Загородний, Железняк, Гупало, Черный Ворон,[589] адъютант Загороднего — секретарь повстанкома Знаменского района и др. — всего 8 человек. Бандиты отправлены в Киев. Не было донесено своевременно по причине конспиративной тайны».[590]
Під час арешту у Голика-Залізняка вилучено наган № 24779, гранату «лимонку», російський карабін № 480594, дорожню польову сумку з паперами, два гаманці, срібний німецький годинник.
Отаманів помістили в Лук’янівську в’язницю. Слідство тривало понад три місяці. На допит викликали і батька отамана, якого розшукали у Хмільнику на Поділлі, куди він переїхав з родиною, щоб вберегтися від репресій…
У висновку в справі 446/7971 від 16 січня 1923 року ворог висловився про отаманів Ларіона Загороднього, Мефодія Голика-Залізняка та Дениса Гупала як про трьох «найвизначніших лицарів бандитизму» («наиболее видных рыцаря бандитизма»).
«С момента организации Сов. власти на Украине, — писали чекісти, — все упомянутые лица, несмотря на свое пролетарское и полупролетарское происхождение, переходят в лагерь врагов рабочих и крестьян и в течение 18, 19, 20, 21 и 22 годов ведут с Сов. властью активную вооруженную борьбу путем поднятия массовых восстаний, массовых убийств советских работников, грабежей, налетов и разрушений Советского хозяйства, железнодорожных путей и прочее.
С первого момента зарождения петлюровщины на Украине эти лица в разное время вступают в армию Петлюры, участвуют во всех боях против Советских войск и после разгрома петлюровской армии они, будучи не в состоянии вовремя улизнуть в Польшу, направляются по домам и сразу приступают к организации бандитских отрядов, с которыми и оперируют долгое время в районе Кременчугской и Николаевской губ., производя там варварские разрушения…
Перед судом Революционного трибунала стоят три наиболее видных рыцаря бандитизма и три рядовых, но не менее активных в борьбе с Советской властью бандита: атаман Завгородний, атаман Зализняк, атаман Гупало, адъютант атамана Завгороднего — Компаниец и два их помощника Добровольский и Ткаченко. Эти три атамана, начиная с 1918-19 гг., имели в своем распоряжении вооруженные бандитские отряды и в течение 4-х лет оперировали в районе знаменитого Холодного Яра с прилегающими к нему Чутянскими, Черными, Мотроновскими, Нерубаевскими и Каменскими лесами, ведя беспрерывную партизанско-бандитскую борьбу с рабоче-крестьянской властью. Указанный район в силу его природных условий долгое время являлся бандитским гнездом петлюровских ставленников. Здесь оперировала масса банд, проводя свою варварскую работу, под руководством видных петлюровских деятелей.
Длительной упорной борьбой они постепенно, с громадными трудностями ликвидировались… Атаманы Завгородний, Зализняк и Гупало и их отряды, как наиболее живучие, долгое время уходили из-под удара красных частей, свили себе гнезда в упомянутых выше лесах и до последнего времени продолжали свой дикий разгул.
[584]
ДА СБУ, сл. спр. 446/7971, арх. 1136, т. 1 (сл. спр. № 1865 за звинуваченням Мефодія Залізняка-Голика), арк. 79 зв.